В лиманi ловилась риба бiльше днiстрова, рiчана або ставна, нiж морська, але часом траплялись: здоровi осетри й бiлуги. Отаман возив рибу в Акерман i продавав її свiжою на базарi. На лиманi не солили риби в бочках на просiл.
Отаман з своєю ватагою постояв на лиманi з тиждень i почав збиратись додому. Настав час ловить рибу в морi. Рибалки поскладали на здоровий човен неводи, забрали шаплики, харч i одежу, сiли в човен i попливли до Акермана. В Акерманi отаман пiшов з рибалками в полiцiю, узяв пашпорт на цiле лiто й дав присягу, що вiн не зачепить того добра, що викине море на берег, i зараз передасть на кордон.
Рибалки попливли човном далi по лиману, знайшли пришиб i спинились коло одного великого посаду чи села. Отаман покинув коло човна одного рибалку, а сам з ватагою пiшов додому через село. Це була Акерманщина.
Село було довге й здорове. Через усе село йшла широка вулиця i тяглася трохи не до самого Акермана. Вона вся була обсаджена акацiями, неначе Вербiвка вербами. Село було українське. В йому, як i в самому Акерманi, що став уже зовсiм українським городом, були люди з усiх українських губернiй. Усе село було залите абрикосовими та черешневими садками i зеленiло, як гай. Поза хатами тяглися виноградники на всi боки, скiльки можна було скинуть оком. А там, за селом, на широкому полi ледве пiднiмалась зелена, як пух, кукурудза, розстелялось широке молоде листя тютюну, а там далi розстелився широкий, рiвний, як дiл, степ, ввесь зелений, ввесь укритий то виноградом, то пшеницею, то кукурудзою, то зеленою травою. Надворi ще була весна, а висока трава в степу була вже готова пiд косу. Край був багатий та пишний, як рай.
Отаманова хата стояла за посадом, на хуторi. Хата була чимала, з пiскуватого каменя, з великими вiкнами на чотири шибки. Ковбаненко будував її, дивлячись на хати в швейцарськiй колонiї Шабi, що була недалеко од села в степу. Кругом хати зеленiв здоровий виноградник; помiж виноградом по межах довгими рядками росли абрикоси та черешнi. Кругом хати росли старi велетенськi волоськi горiхи. Молоде пагоння на горiхах на гарячому сонцi вже повиганялось на сажень вгору, нiби сходило на дрiжджах. Вся оселя зеленiла й пахла, нiби квiтник. Акацiї стояли саме в цвiту, заквiтчанi безлiччю бiлих китиць. Вони були схожi на здоровi срiбнi канделябри. Гаряче повiтря було повне гострих пахощiв акацiй i розливало якусь розкiш на ввесь двiр.
З хати вибiгла отаманова жiнка, українська молодиця, вже немолода, але проворна, рiвна й висока, в синьому керсетi, зав'язана по-полтавськiй, низенько, чорною хусткою з червоними квiточками. Отаман Ковбаненко зайшов в Акерманщину з жiнкою з-за Днiпра, з Полтавщини.
За матiр'ю вибiгла з хати молода дiвчина: то була отаманова дочка Мокрина. Мокрина була тонка й висока, як тополя, з тонким рiвним станом, з маленькими й тонкими нiжками, з маленькими руками, якi має полтавське жiноцтво. В Мокрини лице було довгасте, з тонкими пружками. Тонкi чорнi брови чорнiли, як шовковi шнурочки; блискучi карi очi чорнiли, як терен; невеликi повнi губи червонiли, як вишня в зеленому листi; на щоках до самих вискiв грав рум'янець. Од її молодого лиця нiби пашiло здоров'ям; од щiк, од очей неначе одганялось огнем, неначе вона тiльки що стояла коло печi, коло полум'я. Якимсь степовим здоров'ям нiби пашiло все її лице, а легкий стан, тонка шия, тонкi руки гнулися, як степова гнучка билина на вiтрi. Чорнi товстi коси лиснiли на головi проти вечiрнього сонця, а червоне намисто на синьому керсетi нiби ще бiльше додавало вогню й рум'янцю її палкому видовi й постатi.
Мокрина стояла проти сонця пiд волоським горiхом i роздивлялась на рибалок. Вона вгледiла Миколу, i її лице одразу почервонiло, мов польовий мак. Вона знялась з мiсця i, як птиця, полинула в хату.
Тим часом хазяйка винесла рибалкам вечерю. Сонце тiльки що сiло, а рибалки вже полягали покотом пiд волоськими горiхами. Завтра вони мали виряджатись на цiле лiто на море.
Другого дня свiтом вже був готовий обiд. Рибалки пообiдали надворi, потiм поскладали на вiз здоровi мережi й посуд, набрали харчi, прив'язали до воза собаку, на возi посадили пiвня й ввiйшли в свiтлицю, щоб сповнить звичай вихiдчин.
Свiтлиця була чиста й просторна. Перед образами горiла лампа i коливались голуби та писанки на нитках, прилiплених воском до стелi. Стiл був застелений бiлою скатертиною, а на столi лежав хлiб з дрiбком солi зверху. Отаман винiс з кiмнати здорову пляшку горiлки, настояної на жовтому корiннi, i поставив на стiл. Рибалки обстали стiл навкруги. Двадцять чоловiк товпились в свiтлицi, неначе колядники на рiздво. Отаман налив чарку горiлки, перехрестивсь i почав приказувати:
– Даруй же нам, боже, повнi мережi всякої риби! Щоб до нас спливалась риба з усього Чорного моря та просто в нашi мережi та єрики. Пошли нам, боже, щастя й здоров'я! Дай боже, щоб ми живi повертались до господи та не потопились у морi!
– Дай боже! – промовили рибалки.
Отаман почастував жiнку й почав частувать рибалок. Потiм вiн зняв з стiни образ, поклав на столi, перехрестивсь, поцiлував образ i хлiб; за ним приступили усi рибалки по черзi i знаменувались до образа й до хлiба. Отаман мовчки сiв за столом на покутi, всi рибалки посiдали на лавках i навiть долi, кому не стало мiсця. Всi посiдали й замовкли, неначе завмерли. Тiльки було чуть, як мухи шелестiли в сухих торiшнiх васильках за образами. Отаман потiм встав, за ним заразом лавою пiднялись усi рибалки. Отаман узяв образ i хлiб з сiллю i вийшов у двiр, за ним вийшли всi рибалки. Образ i хлiб сховали на возi. Довгий нiмецький вiз з шинами на ободах рушив з двора, а за ним пiшли рибалки з хазяйкою. Вихiдчини скiнчились.
Рибалки приїхали на лиман, спустили човна на воду, поскладали усю рибальську снасть, здоровi мережi й посуд i сiли самi двома рядками. Отаман став коло демена й почав правувать здоровим деменом. Демено повернулось, неначе здорова морська риба, збило хвилю i легенько повернуло човна од берега. Рибалки вдарили по водi плиском бабайками, i здоровий човен полинув по лиманi, неначе птиця по небу, тiльки покинув за собою довгий слiд хвиль та брижiв.
– Через тиждень виїжджай до нас та вивозь нам харчi! – гукнув з човна отаман до хазяйки. – Нашi куренi стоятимуть на старому мiсцi, на пересипi.
Хазяйка довго стояла, дивлячись на човен, де далеко блищала бiла сорочка на отамановi, неначе вiн стояв витесаний з бiлого каменя. Потiм молодиця повернула конi на гору й неначе сховалась i зникла десь в степу.
Рибалки допливли до Цареградського гирла, минули єрики, що промикувались через косу в озеро, i пристали в самому гирлi до кордону. Там отаман показав вартовим урядовцям пашпорт, i ватагу пропустили в море. Човен повернув за гострий рiг пiскуватої коси i вступив в Чорне море, пливучи попiд низьким берегом. Через кiлька верстов рибалки пристали до берега i позносили мережi, неводи й посуд на плисковату пiскувату пересип. Пересип була дуже плисковата й слалася, неначе бiла стрiчка, понад морем, оддiляючи здорове солоне озеро од моря i од лиману. Те озеро було колись затокою моря; морська хвиля насипала вузьку пересип i неначе греблею оддiлила здорове, на верстов двадцять, озеро од моря та од лиману. Крутий далекий берег озера, що, мабуть, був колись берегом моря, стояв в туманi, неначе стiна, вкритий зеленою травою; пiд ним зеленiли очерети та оситняги, скiльки можна було скинуть оком.
Картина навкруги була дуже оригiнальна. Продовжасте озеро на двадцять верстов вганялося в степ i блищало мiж крутими берегами, неначе вкрите легким прозорим покривалом з туману. Мiсцями кругом озера, а найбiльше коло бiлої пересипi, нiби тонули в зеленiй водi високi, густi, як лiс, очерети та оситняги, а за пересип'ю синiло Чорне море, пiднiмалося все вгору, зливалось далеко з туманом на небi, з золотим свiтом сонця, стояло нiби сумна далека чорна гора i неначе було напоготовi шубовснуть всiєю товщею i залити бiлу пересип, i озеро, i зеленi очерети, i широкий степ. I море, i озеро, i синiй, високий його берег i широкий степ – все було залите гарячим маревом i прикрите таким легким сивим туманом, що всi сутiнки, всi кольори нiби зливались докупи. Тiльки зверху ясно синiло пишне, кругле, лиснюче небо. В небi крутились бiлi мартини й чайки, а здоровi бiлi з червоними носами баби, неначе лебедi, вкривали купами й море, й береги.