Зараз же після зустрічі з Кінською річка Кушугум повертає від неї в глиб Лугу, а східною межею Великого Ауту до самого його південного краю, стає річка Кінська.
На усті Кінської, біля Великого Лугу, розташувалося велике село Царицин Кут, або Підстепне. Лежить воно на бувшому татарському березі Кінської, і через те запорозьких пам'яток тут шукати нічого, хоч після зруйнування Січі запорожці селилися і в цих місцях.
Через три версти нижче устя Кінської в неї вливається зі степу річка Янчокрак, а ще три версти нижче — річка Карачокрак. Обидві вони відомі з історії походів російського війська на Крим у XVIII столітті, бо на цих річках, як і нд Кінській, царська армія завжди ставала табором на перепочинок. Тут же перепочивали й запорожці, що брали участь у тих війнах.
За устям Карачокраку річка Кінські Води повертає в свою течію на захід і понад крутим берегом підходить до села Скельки, а далі, звужуючи Великий Луг, підступає до устя балки Маячки й села того ж наймення. Від Маячки надбережні гори ідуть знову на південь, річка ж Кінська тече прямо, наближаючись до Дніпра й лишаючи по ліву руку од себе широку низину, вкриту цілою низкою озер та лиманів, які, напевно, були колись її водотокою. Понад сими озерами під горою легкать села: Златопіль, Павлівка, Балки таЛизаветівка, що були залюднені вже після зруйнування Січі.
Далі Кінська ще більше бере на північ і, проминувши містечко Благовіщенське та село, Іванівське, входить у великі піски, що високими кучугурами підступили до неї з лівого боку і простяглися а^с до села Водяного на 18 верст. Піски тут пересипаються з місця на-місце і ходять, як хвилі на морі, збігаючись у чималі кучугури, порослі подекуди шелюгами.
Місцевість, ця колись не була така мертва та піскувата, бо в ямах поміж кучугурами іноді трапляються ознаки перебування тут людини, а саме: черепки: з посуду, маслаки й мідні гостряки від стріл.
Ще починаючи з Маячки, річка Кінська, збираючи з Великого Лугу все більше протоків Дніпра, дедалі ширшав і, добігши до Благовіщенського, стає вже широкою і дуже красивою річкою. За селом Іванівським вона відкидає од себе протоку Перебій, а сама, маючи з лівої руки піски, а з правої — ліси Великого Лугу, сягає урочища Паліївщини і тут впадає в головну течію Дніпра. Тільки це сполучення Кінської з Дніпром ненадовго, бо через шість верст вона знову відмежовується од Дніпра на південь і спочатку під назвою Перевал, а далі під власним найменням, добігає до села Водяного і вливається в лиман, з яким підходить до села Кам'янки (Малої Знам'янки), щоб знову впасти в Дніпро біля окопів стародавнього урочища Кам'яний Затон. На сьому місці й кінчається Великий Луг і починається Базавлуг.
Кам'яний Затон козаки знали з часів існування Запорозького Війська. Дехто гадає, що саме тут було головне місто татарського ханства Саміс. За доби Запорожжя в цих місцях стояла татарська залога в митниця, щоб збирати мито з крамарів, які через Микитине та Кам'яний Затон їздили до Криму. Ще пізніше, а саме року 1696-го, за указом Петра І, тут було споруджено фортецю на велику докуку запорожцям, які ще раніше вигнали татар із цього місця і мали Затон своєю власністю.
1858 року, за свідченням О. С. Афанасьєва-Чужбинського, тут, на засипаній пісками площі од перевозу через Дніпро до Кам'янки, багато траплялося орнаментів од будинків бувшого колись міста, а діди в той час ще пам'ятали, що між кучугурами пісків були ознаки бруку, напівзнесені кам'яні огорожі та рівчаки, викладені каменем. “Після бурі, — дише дослідник, — ще й тепер на місці городища зустрічаються мідні й золоті гроші та уламки золотих речей, і не так давно знайдено тут силу таких предметів, та всі вони потрапили в непевні руки”.
Року 1916-го оглядаючи Кам'яний Затон, я ледве міг розпізнати контури фортеці, збудованої з наказу царя, настільки її вали засипало пісками.
На південь од Кам'яного Затону та села Кам'янки розлігся Білозерський лиман, у який з півдня впадав село Велика Знам'янка, що вславилося своїми виноградниками та іншою садовиною. Ця місцевість відома ще з давніших часів, ніж Кам'яний Затон. Над Знам'янкою зводиться гора, що зветься Мамай Сурка, а біля неї балка Мамайка. Збереглися оповідання запорожців про це місце… Неначе під горою біля Білозерського лиману було велике місто франків (генуезців) — Білозерка. Під час татарської руїни, коли на Білозерку напав хан, що здався Мамаєм, Білозерська цариця покинула свій маєток й перебралася за Дніпро, а Мамай, захопивши порожні квартали, заснував тут свою столицю.
Під час розкопок біля Великої Знам'янки знаходять речі скіфської й татарської доби.
В глибині Великого Лугу
Від Хортиці й до села Кушугумівки, що на східному березі Великий Луг тягнеться нешироким закутом, всього в дві-три версти од краю до краю. Тут ще нема чого боятися, щоб заблукати в нетрях, а проте і цей невеликий проміжок лугу оглянути пішки неможливо, бо й на сій вузькій площі чимало покрутилося проток та озер.
Од місця, де в Олександрівську міститься пристань, од Дніпра відбивається на схід глибока річка Закутна, яка весняної пори та і влітку, вся заставлена берлинами. Через півверсти від устя Закутна, ввібравши в себе протоки від річок Московки й Кушугуму, повертає на південь і тече чотири з половиною версти, маючи з правої руки за півтори версти Дніпро, а з лівої за версту — Кушугум. Щодалі, то Закутна ширшає й наприкінці переходить у лиман.
Весь цей закуток Великого Лугу між Кушугумом, Закутною і Дніпром я памятаю ще з 70-х років. У ті часи він був рясно вкритий добрим лісом. Чимало тут навіть дуба. Закутна з її лиманом шуміли очеретами; повсюди безліч дрібних проток і ходити в ций місцях можливо було, тільки роздягнувшись. Року 1916-го я застав у цьому кутку великі зміни: ліс дуже порідшав, дуби зовсім зникли, очерети щороку скошуються, і вони вже не виростають такі високі, як колись, і сам закуток утратив свій первісний вигляд і став для мешканців Олександрівська місцем для прогулянок.
Устя річки Закутної поширене й поглиблене черпалкою, зветься Оріховою бухтою. З одного боку бухти стоять залізничні вагони та лежать накидані бунти всякого вантажу й краму, а проте з другого боку ще збереглися велетні-осокори по 15 сажнів заввишки та зелені верби. Вони купають у воді свої гнучкі віти, нагадуючи про давню велич Великого Лугу.
Відпливаючи якось уранці 1916 року з Олександрівська до Херсона пароплавом, саме під час сходу сонця, я, стоячи на палубі, прямо зачарувався краєвидом устя Закутної, захищеного вербами та осокорами, острова Хортиці — стародавнього притулку запорожців, що проти пристані розкинувся довгим високим кряжем, та широкої пелени Дніпра, яка рожево-золотим килимом од вранішньої зорі простяглася на північ до похмурих скель Сагайдачного й на південь до лісів Великого Лугу.
Крім цих річок, у сьому закутку Великого Лугу, а найбільше поблизу Дніпра, лежить кілька чималих озер. Униз від Оріхової бухти, майже до річки Бандури та й за нею, ліс на лівому березі Дніпра майже вирубаний на дрова.
Взагалі треба сказати, що дорожнеча палива в роки світової війни дуже спричинилася до знищення Великого Лугу.
На версту від устя річки Нижньої Хортиці од Дніпра ліворуч витікає річка Бандура. Пробігши плавно півверсти, вона поділяється на дві протоки, з яких одна, дуже кривуляючи обіруч, простує впоперек Великим Лугом і за півтори версти, нижче Закутного лиману, сполучається з Кушугумом; друга, повернувши на південь, зливається з річкою Домахою, що вийшла з Дніпра на дві версти нижче Бандури, проти острова Розумовського, і теж впадає в Кушугум.
Ще на дві версти нижче з-за острова Розумовського в лівий бік Дніпра витікає річка Мірошник, що, перетнувши Великий Луг упоперек, упадає в Кушугум двома протоками: однією — нижче села Балабине, а другою — вище Кушугумівки, де станція Севастопольської залізниці Кушугум.
Увесь сей куток Великого Лугу, починаючи від Закутного лиману й до річки Мірошника, надзвичайно порізаний протоками. Окремі протоки, випливши з більшої річки й пробігшим невелику відстань, кінчаються болотом або озером. Через те перейти впоперек Лугом од Дніпра або до Балабиного чи Кушугумівки ще в вісімдесяті роки було зовсім неможливо — хоч і недалеко впорядковано шлях на Балабине, хоча в повідь його заливає. Ліси в сій частині Лугу збереглися дещо краще, ніж у горійшній. Східний край цієї плавні нижчий від західного, і його надовше заливає весняна вода.