Семен Жук і його родичі – Олександр Кониський

-"Добрий день!" одповіла вона.

— "Що се ви так рано вийшли на прогульку? спитав Джур.

— "Так! я давно вже встала… не гарно спалось… а ви давно встали?"

— "Я вже вложив ся…"

Обоє замовкли… Джур подивив ся на Рисю: очи іі здались ёму вохкими: от-от викотяться з іх слёзи.

— "Орино Йвановна!" сказав Джур, "скажіть мені правду: ви плакали?"

— "Ні!"

— "Чого ж ви такі смутні?"

— "Я?.. ні, я не смутна… я так собі… а може й… у кожного є своя печаль… єсть вона и в мене…"

— "У вас? печаль!. у ваші літа!"

Рися глянула на Джура…

— Скажіть мені, Орино Йвановно! яка у вас печаль? чого вона? може я поможу вам?" Джур взяв Рисю за руку и стиснув. Рися не однимала своєі руки…

— "Скажіть!" допитувався Джур дивлячись в вічи Рисі.

— "Не поможете… не схочете…"

— "Я не схочу! я!.. Рисю! хиба ви не примічаєте, що я… я люблю вас!.. Рисю, мила моя Рисю! чи любите ви мене?"

Рися нічого не одповідала, тілько поблідла и затрусилась наче в пропасниці…

— "Що ж, Рисю! ви мовчите? ви не любите мене?"

— "Ні!.. я люблю вас…" єле чутно промовила Рися…

Джур нагнувся и поціловав іі.

— "Ви завтра поідете?" тихенько спитала Рися.

— "Завтра!" одповів Джур. У Рисі полились слёзи.

— "Пустіть мене!" сказала вона однимаючи руку… "пустіть! идіть собі в кімнату… я піду в ліс… не йдіть за мною… не хочу…'' и вона швидко пішла на перед. Джур стояв увесь в огни, голова горіла, серце билось, він сам був не свій!..

"Антоне! Антоне! де ти?" гукав Семен. "Йди чаю пить." — Але Джур не чув нічого! перед ним стояв образ Рисі, в ушах ёго чулись слова іі "ви завтра ідете…" він задихався!..

"Антоне!" скрикнув підходячи до ёго Семен. "Ти глухим став, чи що? — кричу, кричу, зову тебе, а ти стоіш наче вкопаний й не чуєш."

Джур подивився на Семена.

"Та що се з тобою Антоне! чого ти такий червоний?"

— "Що зо мною?" одповів Джур… "3о мною те… що я.. я люблю твою сестру Рисю!"

Жук ні з роду не сподівався такоі одповіди, не знав що й сказать и мовчав.

— "Чогож ти мовчиш, Семене! хиба не чув, що я сказав?" "Чув, та щож мені казать?"

-"Що казать!.. Боже мій! и ти не знаєш, що казать!.. та ти порадив би мені, що діяти! говори швидче, говори."

Джур взяв Семена за руки и стиснув іх з усієі сили.

"Ай!" крикнув Семен, "постій! не дави так боляче! та що се ти, Антоне!.. як же се так!.. ти спочинь! дивись, як од тебе палить жаром. Ходім у хату!"

— "Ні, в хаті душно… не піду… ти мені кажи, що діяти?"

"Та що-ж я тобі скажу? Рися знає, що ти любиш іі?"

— "Знає."

"Що ж вона?"

— "И вона мене любить."

"От — як! гм!.. ну се ваше діло, я тут нічого…"

— "Бач! нічого!.. я у ёго поради прошу, а він "нічого"… геть! йди собі!.."

"Чуєш, Антоне! ти справді тепер не при собі… Ходім у хату та спочинь, а послі порадимось."

— "Тривай, я й тут спочину…"

Пройшло більш години: Джур и Жук сиділи мовчки… Як ось прийшов Иван и сказав:

— "Пані ждуть вас до чаю."

"Зараз прийдемо. Ходім!" сказав Жук.

Джур мовчки встав и пішов; але прийшовши в дім, повернув у свою кімнату и просив принести ёму туди чаю. Матери Жук сказав, що Джур втомився пакуючись и хоче спочить, и взявши чай сам поніс ёго Джурови…

— "Ну, Семене! щож ти мені скажеш: піде Рися за мене, чи ні?" спитав Джур трохи згодя.

"Не знаю…"

— "А ти як думаєш?"

"Я?.. мені здається, коли вона тебе любить… тілько, що вона ще дитина… Сам ти знаєш, що іі заміж ще дуже рано… нехай би ще погуляла…"

Джур підскочив. "Рано!.. се-б то вона мені не пара… так?" спитав Джур, глянувши грізно на Семена.

"Ні! не так!.. ти не горячись, осядься трохи… Ти лікар и лучше мене знаєш, що ранні браки шкодливі… Ти розмисли гарненько: коли ти кого любиш, так не захочеш зробить того нещасним… а хиба Рися буде щаслива, вийшовши заміж у такі дитинні літа?…"

— "Я й не кажу, щоб зараз вона виходила за мене… можно щось и підождать… але чи ти згодишся на наш брак?"

"Хиба я що?" одповів Семен… "я Рисі не батько… не мені з тобою жить, у неі своя воля є… Се як вона сама захоче та матуся…"

— "Чи вже ж матуся стане суперечити?" спитав Джур.

"И про се я не знаю; сам попитай у неі…"

А Рися тим часом зайшовши у ліс втирала дрібні слёзи. Іі душило те, що "він завтра поіде, ёго завтра вже не буде": більш ні про що Рися й не думала! Ій и на гадку не прийшло, чи жениться він з нею, чи ні; ій хотілось тілько, щоб вона ёго бачила, чула ёго голос, говорила з ним, щоб він не іхав. — Виплакавшись Рися вернулась до дому, прийшла в свою кімнату, замкнула двері, вмилась; тогді одімкнула замок в дверях и сіла.

Несподівано для неі війшов Семен.

"Де ти Рисю була?" спитав він.

— "У лісі гуляла…" одповіла.

"И чаю не пила?"

— "Ні! я встала рано, напилась молока и пішла гулять."

"Одна?"

— "Одна! хиба мені первина?"

"А Джура не бачила?"

— "Бачила в саду…"

"Що він тобі казав?"

— "На що се ти допитуєшся?"

"Я знаю, що він тобі казав…" сказав Семен и всміхнувся.

— "Коли знаєш, так на що питать!"

"Рисю! скажи прямо: ти любиш Джура?"

Рися зачервоніла, спустила у низ очи и тихенько промовила: "Еге!"

"Гм! а пішла б за ёго заміж?"

— "Я про се й не гадала!.."

"Так погадай, та ще й добре погадай! він сегодні сватати ме тебе…"

Рися замислилась… Трохи згодя вона сказала: "Серце Сеню! братику мій! порадь ти мене…"

"Моя хата з краю!.. тобі з ним жить."

— "Я ще молода… людей не знаю: ти лучше знаєш Джура… він твій приятель…"

"Про мене!"

— "Що про тебе?"

"Рано тобі заміж… погуляй ще…"

— "Сеню!.. він завтра поіде?"

"Поіде…"

Рися знов заплакала. Семен став іі уговорювати, став іі заспокоювати, став пестити наче дитину.

— "Сеню!" сказала заспокоівшись Рися, "мені байдуже замужя!.. коли-б він не іхав… жалко мені ёго буде!.. Сеню! скажи ёму, щоб не іхав — "

Знов Семен став уговорювати Рисю, що Джурови не можна не іхати, що ще лучше, колі він поіде, тогді ще краще вона засвідчиться, чи справді вона ёго а він іі любить. Заспокоівши сестру, Жук пішов у поле. Ёму хотілось освіжиться! Така несподівана річ, слёзи сестри, котру він дуже любив, зробили й на ёго великий вплив, підняли и у ёго цілий рій думок! Він любив Джура яко товариша, поважав ёго, але при думці — щоб Джур став ему шваґром, — у ёго на серці становилось не зовсім добре! Чим Джур не вдоволяв ёго для шваґра? про се Жук не допитався сам у себе, але коли-б залежало од ёго одного, він би не згодився на замужя Рисі з Джуром!.. Через се він и навертав и Джура и Рисю на ту гадку, що Рисі ще рано заміж! — "Нехай мине," думав Жук, "рік, або два, тогді и видній буде: може я й помиляюсь, може Джур и справді стоіть Рисі!.. мені що в ёму!.. мені, аби вона була за ним щасливою… нехай же вона ёго краще розпізнає, а то, що вона покохала ёго – се не диво! молода дівчина!.. дитина."

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: