– Прянощів тут не купиш поцінно. По них треба їхати до Стамбула… Туди з'їжджаються купці з усього світу!
В кімнату, пропускаючи поперед себе аскера, який ніс на широкій таці круглі полумиски з їжею, зайшов Сафар-бей.
– Перш ніж говорити про справи, треба підкріпити тіло, – сказав він весело, вдаючи гостинного господаря.
Аскер поставив тацю на невисокий круглий столик і вийшов.
– Якуб-ага, попроси Адіке, щоб послугувала нам при обіді, – додав Сафар-бей.
Коли Якуб зачинив за собою двері, бюлюк-баша сів супроти "купця" на м'який міндер і сказав:
– Дорогий мій гостю, ти, певно, догадався, що я запросив тебе не тільки для того, щоб пригостити смаженою бараниною зі східними прянощами…
Арсен запитливо глянув на господаря і внутрішньо напружився. Куди той верне?
– Сьогодні ти просив нашого пашу Каладжі-бея подарувати життя старому гайдукові Момчилу Крайчеву. Дозволь дізнатися…
Сафар-бей замовк і проникливе глянув на Арсена. Той витримав погляд, хоча розумів, що зараз бюлюк-баша може запитати, звідки він, чужинець, знає гайдука і чому заступився за нього. Невже Каладжі-бей не передав його пояснення? Доведеться повторити те, що сказав паші на майдані. А якщо Сафар-бей не повірить?.. Ну що ж, тоді залишається одно: прикінчити його тут же, не ждучи слушного часу!
Але Сафар-бея, видно, цікавило щось інше, бо він після паузи спитав:
– Дозволь дізнатися, скільки ти пообіцяв паші за помилування того розбійника?
– Чого це тебе так цікавить? – полегшено зітхнув козак.
– Полонені мої, і я не хочу, щоб хтось заробляв на них. "Виходить, і ти, братику, думаєш не про захист ісламу, а про власну кишеню", – подумав Арсен, а вголос сказав:
– Я пообіцяв паші тисячу курушів. Я можу віддати тобі половину, бо розумію, що ця справа залежить від тебе… Але що я скажу паші?
– Скажи, що віддав гроші мені.
– А це тобі не зашкодить?
– Не забувай, що тут не Ляхистан, а Османська імперія… Я підпорядковуюсь бейлер-беєві, а не каймакамові.
– Гаразд. Мені однаково, кому платити, – погодився Арсен. – Коли ти передаси мені болгарина?
– Як тільки одержу гроші. До речі, яким чином ти обміняєш його на свого батька?
– Я знайду шлях… Мені допоможе Абді-ага, господар хану, де я зупинився.
– Абді-ага! Це такий пронира, що за гроші все зробить. Але бережись, бо обдурить. Якщо ж із ним нічого не вийде, приходь до мене, можливо, я зможу і тут допомогти більше, ніж Абді-ага. Звичайно, за гроші… Ха-ха!
– Гм, з тебе, Сафар-бею, був би непоганий купець. Ти вмієш домагатися свого. Однак ти – воїн, одинак і…
– На жаль, без грошей і воїн безсилий. У наш час усе купується і продається: посади, чини, земля, навіть трон падишаха… Я довго жив у столиці і мав нагоду пересвідчитись, що зараз сильний не той, хто має шаблю, а той, хто має великий гаман!
– Ти мудро міркуєш. І це ще більше переконує мене, що я маю справу з порядною і відвертою людиною. Я радий бачити захисника ісламу саме таким, як ти.
– Ти не помилився… Свою шаблю я піднімаю в ім'я і славу аллаха! Але хто ж забуває про себе? Правда, в цій злиденній Болгарії не дуже розбагатієш… Всюди біднота!..
– Ви самі винні. Опустошили війнами такий благодатний край.
– Не ми розпочинали війну. Болгари самі винні. Повстають, не визнають влади падишаха!
– Повстають не від доброго життя. Якщо вже вам так хочеться воювати, то йдіть на Україну, на Русь… То землі багаті і мно-голюдні. Можна взяти рабів, скоту і грошей. Та й своєвольців приборкаєте. Звідти розповзається вільнолюбний дух. Річ Посполита була б вам за спільника, бо ті схизмати-козаки ' їй теж завдали багато клопоту. – Арсен замовк. Вудочку закинуто. Чи клюне?
Сафар-бей з цікавістю глянув на гостя.
– Багато хто з наших думає так само. Пів-України випало з рук Ляхистану. Падишах не допустить, щоб вона повністю об'сд-налаоі 'і Москвою. То була б для нас смертельна загроза. Тож недарма Ібрагім-паша, великий візир, готує військо для походу за Дунай. Ще цього року…
До кімнати зайшли Я куб і Златка, і Сафар-бей урвав мову на півслові. Хоч як хотів Арсен бачити Златку, однак пожалів, що вона завітала з Якубом так невчасно. Ще б хвилина – і Сафар-бей, можливо, розкрив би більш потаємні наміри Порти щодо України. Однак і з того, що він устиг сказати, видно: влітку турки розв'яжуть велику війнуї
Після обіду, на якому Арсен більше слухав, ніж говорив, Сафар-бей запросив його до сусідньої кімнати. Зачинивши щільно за собою двері і переконавшись, що під вікном нікого немає, сказав:
– Дорогий Асан-ага, я воїн, людина відверта, і в мене на язиці завжди те, що й на думці. Отже, гадаю, ти не образишся, якщо я висловлю ще одно бажання.
– Прошу, – вклонився Арсен, не розуміючи, куди верне бю-люк-баша.
– Я хочу одружитися. Слава аллаху, падишах дозволив яничарам таку розкіш…
– Ну що ж, вітаю! Здається, я здогадуюсь, хто вона…
– Не важко здогадатись. Але я хотів не це сказати… Мені потрібні гроші… І ти мені позичиш… До того часу, поки я їх роздобуду.
"Нахаба! Він збирається витиснути з мене все, що я маю… Знає, що вступитися за мене тут нікому", – подумав Арсен, а вголос сказав:
– Хіба є надія, що роздобудеш?
– Не сьогодні-завтра йду в похід.
– Але ж це небезпечно!- вихопилося в Арсена.
– Ти гадаєш, що мене вб'ють?
– На війні все буває.
– Я вірю в свою щасливу зорю і в милість аллаха.
– Якщо так, тоді я молитиму аллаха, щоб зберіг тобі життя.
– Заради мене чи заради грошей, які ти мені позичиш? – усміхнувся Сафар-бей. – Отже, я можу сподіватися?
– Безперечно. Скільки тобі потрібно?
– Крім тих п'яти сотень, що маєш віддати за Момчила Крайнева, ще п'ятсот… Отже, всього тисячу курушів. Якщо ж я повернусь з походу на гайдуків і привезу твого батька, вважай, що ми – квити.
– Гаразд. Я згоден. Дивуюся тільки, для чого тобі потрібно так багато грошей? Невже щоб внести викуп за Адіке?
– А чому б ні? Адіке – гарна дівчина. І хоче Якуб-ага чи не хоче, та все ж буде моїм тестем. Я не випущу з рук тієї пташки!
– Вона справді гарна дівчина, – погодився Арсен, присягаючись у думці, що зробить усе можливе й неможливе, щоб Златка не потрапила до рук цього самозакоханого жорстокого яничара.
– Чудово! – вигукнув Сафар-бей. – І я не хотів би Якуба і її тримати під замком, поки повернуся з походу… Та доведеться.
– Ти боїшся, що вони втечуть? Хіба Адіке не кохає тебе? – Арсен ледве приховав радість, що забриніла в голосі.
– Це мене не обходить. Досить того, що я кохаю її!.. Тому я і хотів заплатити викуп за дівчину тепер, щоб зв'язати Якуба словом.
– Нічого їм не станеться, коли якийсь тиждень посидять під вартою. Тут так гарної
– Ти маєш рацію. Спасибі тобі, – сказав Сафар-бей, ховаючи гроші. – Куди накажеш доставити старого?
– Я зупинився в хані Абді-аги. Буду вдячний, якщо пришлеш з аскером туди… Я піду, треба переодягнутися перед обідом у паші.
– Отже, ми зустрінемося. До побачення!
Сафар-бей гукнув аскера і наказав провести гостя з фортеці. Щоб не привертати до себе зайвої уваги. Арсен не розпитував дорогу і довго петляв кривими вуличками, поки нарешті вибрався до міського майдану, а звідти до хана. Ще здалеку побачив біля воріт сяючого від радості Драгана. Хлопець кинувся назустріч.
– Спасибі, Арсене! Не знаю, як тобі пощастило це зробити, але дідусь Момчил щойно прибув живий-здоровий! Ходімо швидше, сам побачиш! Аскер не відходить від нього. Каже: "Велено передати купцеві з рук у руки".
На подвір'ї справді стояв похмурий горбоносий яничар, тримаючи вірьовку, якою був зв'язаний старий.
– Я купець, Асан-ага, – сказав Арсен і кинув воякові куру-ша. – Розв'яжи вірьовку і йди собі геть!
Той схопив монету, розрізав ятаганом вірьовку і зник за ворітьми.
Арсен обняв Момчила.
– Я радий бачити тебе живого, батьку! І на волі!.. Але затримуватися тут вам з Драганом не слід. Якомога швидше тікайте звідси. Драгане, проведи дідуся в безпечне місце, а сам з друга-рями повертайся і чекай на мене в Синіх Каменях, біля струмка, як домовились. Ну, гайда!
Драган з Момчилом поспіхом рушили з хану, а Звенигора зайшов до кімнати.
За дві години до заходу сонця він поволі простував міським майданом. Після денної спеки з гір почала скочуватися свіжа прохолода. Дихалося легко й радісно. Поки що все йшло добре.