Людина і зброя – Олесь Гончар

— Коли ж струм буде?

Їм ніхто не відповідає.

Вони ще ждуть струму, не знаючи, що гребля ось-ось злетить у повітря.

Сонце зайшло. Небо в пелехатих червоних хмарах згасає, сиві сутінки оповивають усе навкруги, а люди, що зібрались на березі — і генерали, і рядові, і обкомівці, і дніпрогесівці, — всі дивляться на греблю, мовби надивляючись на неї востаннє. Повита сутінню кілометрова гребінка з десятками бетонних биків, водовипускних прогонів, щитів — усе застигло, все наче жде чогось…

Вибух, був він чи ні? Це більше нагадувало землетрус. Ніби від землетрусу, здригнулась всіма своїми гранітами земля. Інженери й робітники поскидали кашкети й напружено дивилися з берега, як поступово, немов на уповільненій кінострічці, розламується гребля. В пролом одразу ринула вода, ревище збуреної води, а над нею з'явилася, розпливаючись при світлі заграв, темна вибухова туча. В чорному хаосі вирви вже скаженіла стихія води. Вже вона сама усе там робила, доламувала, вивертала бетон, бушуючи серед руїн, стріляючи бризками в небо — все небо було в бризках.

Як голос минулого, з'явився в сутінках над Дніпром грізний, порожистий гул, глибинний гул прірви, в якому було щось первісне, дике й похмуре.

Гуло, ревіло. Приголомшена тим гулом-ревищем, стояла Поля в мовчазному гурті військових та Дніпрогесівців, що зібрались на березі коло шлюзу. Нестямно вчепірившись руками в бетон парапету, все дивилась у сутінки на ту чорну клекочучу рану свого Дніпрогесу, і були це ті хвилини, коли пекучі сльози самі застилають зір, і світ темніє, і хочеться вмерти.

45

Вночі підійшли танки. Спішили обороняти Дніпрогес, але не встигли — запізнились всього на кілька годин. Приглушивши мотори, стали на Шостому селищі націлені лобами до Дніпра. Чи не можна якось перебратись на правий? Чи не можна через проламину в греблі зробити висячий міст для танків? Це зараз цікавило танкістів. На греблю було послано розвідку. Розвідники дійшли аж до місця вибуху. Ні, про висячий міст тут не могло бути й мови. Метрів на вісімдесят вирвало живу частину греблі, і в пролазині зубатих бетонних руїн з дикою силою кипить вода. Безформне нагромадження брил знівеченого бетону. Деякі брили висять на прутах арматурного заліза високо над водою. А внизу вирує, реве водопад, бушує у чорній прірві так, що двигтить весь бетон уцілілої частини греблі.

З приміщення гідростанції, з машинного залу бурхає полум'я — горить обмотка генераторів, горить усе, що сьогодні було ще в ділі.

А на правому березі ще спалахують ракети і чути стрілянину. Там бій. Там ще б'ються ті, хто не встиг відступити на лівий або кому забули дати наказ про відступ.

Серед тих, хто залишився на правому, був Колосовський.

День бою — як життя, так багато вміщається в ньому. Вранці Колосовський був командиром відділення, потім став взводним, коли поранило взводного, а годиною пізніш, коли вбило командира роти, він очолив роту, вірніш, рештки її. В спадщину від ротного йому дістався оцей вітчизняний автомат, що скосив сьогодні немало фашистів.

Крім Васі-танкіста, Духновича та ще кількох бійців із старого складу роти, були тепер у нього вже й ополченці з міста, і бійці місцевого винищувального батальйону, були ще якісь люди з розбитих підрозділів, які, не маючи де дітись, приставали до нього. Місцеві хлопчаки, яким ще не відомий був страх, добровільно зголосились розвідувати ворога, приносили звідкись бійцям то гранати без запалів, то запали без гранат…

Це був жахливий, неймовірної напруги день. Зранку вони стримували на околиці селища ворожу піхоту, яка прибула на бронетранспортерах і, висипавши з них, з п'яним ґелґотом пішла в атаку. Позадиравши голови, вперши автомати в пузо, автоматники ішли просто на садки, ішли і строчили, як сліпі.

Богдан підпускав ворога для близького бою, підіймав кілька разів своїх у контратаку. Дивний це стан душі: ідеш у контратаку, і нічого не страшно, не боїшся вмерти, а тоді, опісля, не можеш цигарку скрутити — руки дрижать, аж самому гидко. Відтиснуті ворогом в глибінь селища, вони вели вогонь з Будинку культури, позасідавши на горищах, відстрілювались із кущів у скверах, із якихось веранд, — на одній із таких веранд мало не вбило й Богдана — німецька з довгою ручкою граната, впавши, вже крутилася в нього біля ніг, в останню мить встиг він ударом чобота одкинути її назад, за ріг будинку. Потім вони бились з танкетками, що прорвались у вулицю, і в цьому бою втратили Степуру. Буває, що боєць іде на подвиг з відчаю, з необхідності, Степура пішов на подвиг свідомо: з піднятою в руці важкою гранатою він кинувся з садка напереріз танкетці і ударом гранати зупинив її, хоча й самого пошматувало, порвало, чи й виживе.

Бачили ворога в цей день зблизька, з малих відстаней стріляли по зеленаво-сірих мундирах, що повзли по городах, енергійно підкидаючи задами, чули гавкіт чужоземних команд із-за сусідніх будинків, а подекуди билися і врукопаш.

Потім налітали штурмовики. Дзвеніло у вухах від гуркоту їхніх моторів. Суцільний дим і курява стояли там, де вони кружляли, а коли їхні хрестаті тіні, майнувши по дворах, зникали з певністю, мабуть, що винищили все тут живе, то й після цього з кущів, із льохів з'являлися живі бійці, і Колосовський знову збирав, збивав їх у загін, здатний продовжувати бій.

В короткі перепочинки, майже приперті до Дніпрогесу, вони все ждали, що їм з лівого передадуть наказ про відступ. Коли Богдан дивився туди, на лівий, на високі корпуси соцміста, на гарячі потойбічні скелі дніпрові, до яких звідси було так далеко, то хвилинами здавалось Богданові, що живим уже звідси не вийде, що буде їх притиснуто танками до тих скель, буде почавлено панцированими фашистськими лобами і тільки кров та ганчір'я горітимуть на дніпровських гранітах, як біля сірої стіни Пер-Лашез, де колись розстрілювали паризьких комунарів. Наказу про відступ вони так і не діждались: чи забули про них, чи вважали, що їх уже нема, чи, може, посильного десь куля зустріла на півдорозі.

Ніч застала Богдана з його зведеним загоном все в тих же садках правого берега. Тут багато було їх, таких летючих загонів, більших і менших, нашвидку зібраних з різного люду, з відчайдушних одинаків, що самі тепер вирішували, як їм бути, як далі повестись.

Вони ждали ночі з наміром пробиватися на той бік греблею. Горить Запоріжжя. Сьогодні його кілька разів бомбили в районі заводів, кілька разів і над Дніпром, над Хортицею зав'язувавсь повітряний, швидкий, яструбиний бій. І зараз чути, як б'ють над заводами зенітки, товчуть вечірнє небо, мовби натовкують, набивають його чимось. З Хортиці лунко б'ють крупнокаліберні кулемети, після кожної черги в скелях дніпрових далеко розкочуєтьс я луна.

Колосовський уже готував людей для прориву на греблю, коли вони почули зненацька тон могутній вибух. Вони не знали, тільки догадувались, що він міг означати. Висаджено греблю? Їм не вірилось. Їм до крику не хотілося вірити, що шлях відступу до своїх тепер відтято остаточно. Проте й після цього вони не облишили наміру прорватись. Лежали в садках, і ворог їх уже не тривожив, тільки ракетами раз у раз освітлював над ними листя дерев, плетиво металоконструкцій. Ракети падали близько з гадючим сичанням.

Треба було розвідати, якими силами охороняється вхід на греблю, і Колосовський вирішив послати туди кількох добровольців на розвідку. Поміж інших в розвідку викликався й Духнович, який сьогодні взагалі дивував Богдана витримкою і вмінням орієнтуватися в складних ситуаціях. Богдан послав і його, призначивши відповідальним за групу Васю-танкіста.

Повернення розвідки ждали з нетерпінням. Принишкнувши по кущах, по ровах, вели стишені розмови, висловлювали всякі припущення.

— Тільки ви їх і бачили, тих розвідників, — чув Колосовський неподалік себе за кущем чийсь хрипкий, мовби пропитий голос. — Якщо можна пробратись, так самі проберуться, а ви тут пропадай. Тільки чорта з два проберуться. Отож чули, як гухнуло? То ж гребля полетіла в повітря. Тільки й знають давати команди «вперед», а коли зніматись — ні в кого язик не повертається. Весь день ось тут нас дурманили: буде, буде наказ, відкличуть, не забудуть, а чим кінчилось?

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: