Людина і зброя – Олесь Гончар

— Є нібито наказ, що забороняє відступати, — почулось у відповідь.

— Тим, що накази пишуть, добре, вони далеко, — все бубонів той пропитий голос. — А нас ось кинуто напризволяще, вже нам і батько Сталін нічим не поможе. Сидимо, а що висидимо?

— Так що ж, по-твоєму, здаватись?

— Не здаватись, а по домах.

— На піч? Під спідницю до жінки? Думаєш, там не знайдуть?

— А як знайдуть, то що? Вони культурні.

— Культурні? Чого ж тоді їхня культурність на нас танками та бомбами пре?

— Ти мене політграмотою не годуй. Нагодований нею до ригачки…

Богдан не міг далі спокійно слухати цього типа. Підповз до бійців, запитав:

— Хто це тут язика розпустив?

— Це він ось, — вказали бійці на одного мордатого, що напівлежав поміж них, спершись на якийсь вузол. — Йому все мулько.

Колосовський підповз до нього ближче:

— Ти хто?

Впізнавши командира, мордатий зробив рух, ніби хотів встати, проте не встав, лише присів навпочіпки.

— Рядовий Храпко.

— Так ти вважаєш, що краще «по домах»?

— А що? — в голосі з'явилися нахабні якісь ноти. — За що тут пропадати? Що я бачив? В житті своєму крашанки не з'їв!

— Бідолаха, крашанки він не з'їв, глузливо промовив один ополченець. — А бач, який роз'їв портрет.

— Портрет справді, хоч цуценят бий… — засміявся другий боєць.

— Ну ти, легше з цуценятами, — огризнувся Храпко.

— Так от що, Храпко, — заговорив до нього Колосовський. — За ці твої розмови…

Але він не докінчив. Повернулись розвідники. Вася-танкіст, присівши і ще збуджено дихаючи, доповів, що біля греблі вартує броньовик. Біля нього всього кілька німців — джеркочуть, сміються.

— Якщо з ними розквитатись, — гребля наша!

— Приготуйсь! Ідемо на прорив! — скомандував упівголоса Колосовський. І, пошепки передаючись, команда пішла від бійця до бійця. — А ви, Храпко, будете біля мене. Граната є?

— Є.

— Підете першим.

— Чому я? Чому першим? — схопився той, тримаючи вже гранату в руці. — А ви?

— Я піду, але спершу ти, — Колосовський зі злістю штовхнув його вперед. — Іди і вмри. На наших очах умри, зраднику!

І той, зігнувшись, став продиратися крізь кущі, а за ним по п'ятах ішов з гранатою Колосовський, ішов загін скрадливо тигриною ходою.

Німці не сподівалися нападу. Вони саме про щось голосно ґелґотали біля броньовика, коли загін Колосовського підкрався до них. Блиск! Удар! Кількох гранат виявилось досить, щоб коло броньовика зостались валятися трупи.

Чоботи бійців уже гулко тупотіли по греблі. Греблю захоплено! Гребля знову в їхніх руках! Богдан біг і серце його заходилось від щастя. Біг до того життя, що було на тім боці, де палало Запоріжжя і кликало, як маяк, що розгорнутий на півнеба. З кожним кроком вперед міцніла надія, що ось-ось вони будуть там. А назустріч наближався гуркіт водоспаду. Той гуркіт уже сказав їм усе, але вони ще не вірили і бігли вперед з усіх сил, бігли так, що, здавалось, з ходу перескочать, яка там прірва не буде!

З розгону Богдан мало не шубовснув униз, у прірву, що зненацька виникла перед ним. А хтось таки й шугонув туди, у темний бушуючий вир — чи з відчаю, чи ненароком…

— Хто впав? Мовчать.

— Храпко є?

Нема Храпка: чи сам упав, чи штурнули…

Задиханий Колосовський зупинився край урвища. Уціліла частина греблі вся двигтить, вібрує під ногами від натиску води, б'є бризками в гаряче обличчя, наче дощем січе знизу, з клекотливої чорної прірви. А там, у руйновищі, все бушує й гуркоче, здається, дикою тією силою от-от зрушить, розламає і решту греблі.

Ввірватись на греблю, побачити вир і назад? Це було понад їхні сили. Але іншого виходу не було. Що ж зостається?

— За мною! — скомандував Колосовський. — Проб'ємося в іншому місці! В плавнях переправимось!

І за мить загін їхній уже біг табуном по греблі назад в темряву правого берега. Німці ще не встигли як слід і схаменутись, як вони промчали через трупи вартових біля греблі і, переслідувані лиш спалахами ракет та безладним вогнем трасуючих, вже зникали в нічних садках, в залізних хащах трансформаторного лісу.

З лівого ще чутимуть їх. Ще живий стоїть на березі генерал, командувач їхньої армії, що згодом битиметься й сам в оточенні і разом з усім своїм штабом геройською смертю поляже в Запорізьких степах. Ще кілька тижнів триматиметься Запоріжжя. Ще на деякий час відіб'ють у ворога Хортицю, і секретар ЦК скаже крилату у військах фразу: «Чим хвалитесь? Запорожці й не здавали її ніколи!» — і це прозвучить як докір, про який вони пам'ятатимуть всю війну. Кілька тижнів ще різатимуть на заводах домни, щоб по частинах їх вивозити звідси, десятки тисяч вагонів з заводським устаткуванням піде з міста на схід.

Але рани Дніпрогесу уже не закрити. День і ніч клекотатиме рана, і заголосить затоплювана, тонуча в нежданих розлийводах вся понизова частина міста, буйна повінь топитиме застрялі у плавнях війська, а вище, на обмілілому озері Леніна, коли спаде вода, вирине старий Кічкас, вилізуть один за одним з води чорні, запліснявілі, зеленим слизом покриті пороги, вилізуть і заревуть на всю Україну.

46

Ще безмірно далеко той день, коли наші полки, наступаючи, форсують Дніпро і створять на правому березі перший плацдарм. Ще ворог сам створює плацдарми, нестримно рветься через Дніпро на Лівобережну Україну, щоб із захоплених плацдармів розвивати наступ далі на схід, долати нові простори серед пожеж, серед спеки та куряви цього чорного літа…

Латвія, Литва, Естонія вже захоплені ворогом. Фашистські дивізії збились під стінами Ленінграда. До тяжких оборонних боїв готується Москва. Палає Смоленщина. В лісах Білорусії розгортається партизанська боротьба. Настане час — і страшними для ворога стануть брянські, білоруські та українські ліси, зачорніють ворожим трупом сніги Підмосков'я, і обморожені, засопливлені колони фашистських вояків брестимуть, згорбившись, під нашим конвоєм, а поки що він, самовпевнений зайда, ще повен віри і, навіть потрапивши в руки до нас, по числах розказує, коли й яке з наших міст буде взяте, коли його армія вийде на Волгу і на Урал і коли ми загинемо.

Курява війни вирує над Україною. Мільйони людей викинуто на шляхи — на тяжкі шляхи відступу, знеможеності, розпуки. Почорнілі від куряви і горя бредуть шляхами біженці, а їхній відступ прикривають такі ж почорнілі, знеможені війська. Командири і комісари в перетлілих гімнастьорках, невтомні трудівники війни — рядові, вони тепер беруть на себе найтяжчі удари. Відступаючи на схід, вони весь час обернуті обличчям й грудьми до заходу, до його танків, мінометів, до його моторизованих дивізій.

Дорого коштувала ворогові битва на Дніпрі, битва за лівобережні плацдарми. Проте Гітлер і його генерали не хотіли помічати втрат. В середині вересня моторизовані війська ворога, перейшовши в наступ з Кременчуцького плацдарму на північ, прорвали нашу оборону на 200-кілометровому фронті і, з'єднавшись своїми танковими групами в районі Лохвиці, відрізали численні війська Південно-Західного фронту, що героїчно боронили Київ, а потім тримали оборону по Лівобережжю на схід від Києва. Довго ще вдень і вночі точитимуться тут бої, пробиватимуться на схід групи оточенців, гинутимуть у нерівних боях. Серед полеглих будуть і командувач фронту генерал-полковник Кирпоніс, і штабні його офіцери, і письменник Гайдар. Ще лунатимуть тут постріли оточених, а танкова група фон Клейста, вивільнившись звідси, вже ринеться на південь, ріжучи тили наших армій, займе Оріхів, піде на Маріуполь, і загроза оточення нависне уже над південними нашими військами. Несподіваною буде поява ворожих танків у нашім тилу, в Запорізьких степах. Ще не вивезений хліб золотими горами лежатиме на колгоспних токах, ще рухатимуться валки евакуйованих цим краєм, а вже зав'яжеться тут жорстока битва на смерть. Непримиренні, які тільки в оточеннях бувають, бої виникатимуть тут, на останніх рубежах; розбившись на більші й менші групи, в фанатичній затятості пробиватимуться на схід оточенці. Потім настане той день, коли в осіннім присмерку в терновому степовому байраці генерал — командувач армії — збере всіх ще живих — їздових, шоферів, штабних офіцерів і навіть поранених з польових госпіталів, всіх, хто ще здатен тримати зброю, — збере і скаже:

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: