«Ох і Нелечка, ох і вишенька, — від несподіванки облизався Гриць. — Фрукта».
Тим часом маля на руках спросоння пискнуло і, нахмуривши білі рідкі бровенята, невдоволено пручалося.
– Викапаний татусь, — заглядали на немовля через Нелине плече члени комітету.
– І носик такий точнісінько… — свердликом ще раз штрикнула Гриця білява жіночка.
– На ротик гляньте: оригінал і копія.
Смикнувши руку раз і вдруге, немовля закривило тоненькі, скопійовані, як щойно було остаточно і безповоротно встановлено, губи; воно обурювалося, морщачи носика, повиточною неволею, і нарешті, ображене, на весь світ, заревло густим басом.
– Бригадиром буде, — тішився малим, наче власним, головуючий.
Гриць стояв посеред кабінету, спантеличено і розгублено роззявивши рота, наче зібрався всмак позіхнути, і тільки крутив вусібіч головою, як флюгер у нестійку погоду.
– Де ваш гуманізм? — суворо спитав головуючий, ніби запитував посвідку про особу, і Гриць вже лапнув було кишеню, шукаючи оту посвідку.
– Де ваша батьківська відповідальність? — перепитала білява жіночка, просвердливши нарешті його навиліт двома буравчиками.
Тильною стороною долоні, мов пробуючи, чи гладко голений, хлопець тернув із обличчя піт; Гриць уже знав, що він егоїст і джигун, ловелас і донжуан, він знав уже майже все про себе, не знав тільки, чий же то син, але сказати про це не встиг.
– Виключити з комсомолу і з роботи мітлою!
– Виключити… ключити, виключити… чити, — з підскоком стрибало навколо довгого, полірованого стола.
Може, тому він і не мав жалю до Олени.
…А весілля гуло, як осінній ярмарок, після танців знову сідали за стіл, і гості, всідаючись до спокусливих нових страв, врізнобій, наче гуси, що повертаються увечері додому, загелкотіли: «Гірко!»
Гриць ледь помітно всміхнувся кутиком рота і, зберігаючи урочисту свою статечність, лише скоса, з насмішкуватим вичікуванням накинув оком на молоду.
Молода сиділа склякло, не піднімаючи голови, і гості, оцінивши по достоїнству її скромність, гукали, підохочувані трунком, дружніше.
Він неохоче встав, а молода все ще сиділа, і тоді гості загули, витягуючи шиї, дружним, негодований принаймні днів кілька, роздражненим стадом.
Нарешті молода встала, і Гриць, обхопивши правою клешнею її тендітну спину та перехиливши голову, злегка, як для годиться, торкнувся вуст, але тільки вона зібралася відсторонитися, як соковиті губи молодого нараз немов прилипли до її вуст, клешня все дужче притискувала тіло, і чим більше пручалася молода, тим глибше поринала вона у довгий і зморний цей поцілунок, а він, як чорний джміль над квіткою, важко навис над нею. «Що ви робите?» — нажахано питали її очі, та Грицькові очі лиш мовчки сміялися; нарешті, не врадивши, вона щипонула щомоці хлопця за руку, він було смикнувся, та перетерпів і по хвилі посадив її, як малу дитину.
– Солодко! — верескнули загоджені гості, вельми жінки, і Гриць розмашисто облизався.
– Порося, — тихенько подякувала зім’ята і знічена молода. — Ви як… насправді.
Протягом весілля Гриць таки притомився і ледве діждався, коли підпилі гості нарешті умиротворено встали із-за столів, а музики, подумки вираховуючи платню, заграли марш. Молодих під напутні вигуки і присолені настанови гостей, що весело і добродушно іржали, — якщо потребуватиметься молодому поміч, то нехай кличе, — провели в невеличку продовгувату кімнату, де ледве вміщалося два ліжка, а решту місця було зайнято під нетанучі весільні припаси.
– Ваше ліжко, — недбало і трохи зверхньо тицьнула наманікюреним пальцем Олена. — І відверніться.
– Не надто командуйте, — огризнувся Гриць. — Бо ліжка можна й переплутати.
Молода роздяглася, і тріск наелектризованої синтетики таки спокусив Грицька — не в змозі пересклити себе, він нишком кинув убік шкідливий погляд: молода, злегка вигинаючись, знімала через голову плаття, пружно текла її струнка постать, підсвічувана спалахами холодних іскор, кожен порух крутих стегон і довгих ніг, здавалося, відбувався під нечутну, а точніше — під видиму мелодію, молодістю і звабою, немов у сповільненому східному танці, променився кожен вигин ледве засмаглого на легкому сонці тіла. Гриць відчув, як його злегка трусонуло струмом, напружилася та стужавіла кожна клітина, і йому зробилось аж млосно.
Вже в ліжку, накрившись мало не з головою і відвернувшись до стіни, він узявся лаяти себе, що встряв здуру в халепу.
Гриць, може б, і далі чистив себе, але в двері раптом пошкрябався хтось соромливою мишею:
– Мені б чистого посуду…
Тихий голос старшої весільної господині був несміливий і жалібний, наче вона зажадала хтозна-яку забаганку.
Після довгої, нерішучої тиші в двері пошкрябали вдруге.
– Йдіть до мене, — зашелестів, як осіння глиця, незвично ніяковий Оленин шепіт. — Бо то жінка, що обшулює на всеньке село…
Гриць слухняно схопився і пірнув під її одіяло, витягнувшись при цьому по струнці, наче в строю, і жахаючись, крий боже, торкнутися молодої, мов ненароком міг обпектися.
Коли господиня з липкими, ніби смальцем намазаними очима, прочалапала із оберемком тарілок, він ще лежав якийсь час, вжалений електричним зарядом близького дівочого тіла, і від тої електрики він сам починав пашіти і дрібно, наче на стужі, труситися.
– Йдіть-бо, — почув тепер уже хоробріший Оленин шепіт.
Але хлопець і зараз не зрушив із місця, продовжуючи лежати німою жердиною з витягнутими чомусь руками, буцімто перед ним ось-ось мав пройти його грізний армійський старшина, аж поки від несподіваного і досить пружного стусана опинився враз на підлозі.
– Діждався сімейного життя, — молився Гриць і рачкував по підлозі та бабрався, вибираючись із одіяла.
Він довго крутився у ліжку, мов на нічліг вмостився на бруківці, і втішав себе, що сімейний хомут, слава богу, начеплений лише до завтра.
Коли знову постукали в двері, Оленин голос уже не був ніяковий і не був несміливий, вона просто проказала йому із достоїнством:
– Швиденько сюди.
– Поганяють як купленим, — буркнув хлопець, але, повагавшись, скорився і приречено потеліпав до Олениного ліжка.
Постукали вдруге і, бухикнувши, нетерплячий Василів голос прогугнів:
– Спите ви там чи ні?
Гриць, як з окропу, вихопився з ліжка і прудким кажаном ураз перелетів на свою постіль — дівчина аж пирхнула сміхом, як кішка, якій наперчили кинутий кусень.
– Смішки все в голові! — відкинув невдоволено брат і, підозріло глипнувши па зім’яту подушку поряд з Олениною головою, з мискою пирогів сердито прошвендяв кімнатою.
«Діла-а», — невизначено сам до себе промимрив хлопець, остаточно упевнившись, як він весело виспиться нинішньої ночі, а тому взявся раз по разу позіхати, мов хотів одурити сон.
Хвилин через десять у двері знову вибачливо шкреблися, і Грицьку так закортіло добряче забожитися, аж засвербіла ліва долоня.
– Ну-у? — викличне і протяжне нагадування звучало навіть загрозою. «Задирака», — подумав, скривившись, хлопець.
– Нема-таки у вас милосердя, — застогнав Грицько. — Якщо я підставний молодий, то й все інше в мене підставне?
І він знехотя поволочив свої довгі і в’ялі, немов сукняні, ноги, розбито упав біля молодої.
Коли старша господиня, ступаючи на пальчиках скрадливою кішкою, вийшла з кімнати і навмисне дбайливо, з лукавим та підсолодженим усміхом причинила двері, обоє вони лежали, ледве дихаючи, боячись ворухнутися і порушити невидиму, хистку і ненадійну рівновагу. Гриць нерішуче, кострубатими і невправними, грубо, наче на око, витесаними руками притягнув її до себе, і, на подив, вона не боронилася, невідь-де ділася її півняча задерикувата хоробрість за весільним столом та в гримучому танцювальному колі — коло нього лежала, немов прибита у високій траві холодним дощем, крихітна, намокла пташка; і в ньому ворухнулося щось тепле й кошлате, що вимагало прихистити змерзлу її від холодного дощу, прихистити зім’яте і згиджене цим весіллям, затулити собою від пронизливого, сирого, згубного вітру.