Не так, не так! О господи… Це кобзарі переіначили, зробили просто… Боже!..
І раптом зринула страшна, мов буря, думка: він, він не так писав!
Рвонувся з ліжка — пізно… Розплющив очі. Свічка вже ледве-ледве блимала. Гойдалися похмурі, кволі тіні, мов заколисували, щоб вгамувати останній біль у грудях… Нараз погас тремтливий тьмяний вогник, й не стало болю… Темрява… Заграла знов сопілка… Тужливо, голосно… А потім — тихше, тихше…