Одначе знаходяться, як вам відомо, на Заході люди, які нам, комуністам, закидають, що в нас теж капіталізм, тільки не приватний, а державний, що й у нас є експлуатація трудящих, що є робітнича надвартість, соціяльна нерівність і т. д., а тому і в нас є таке саме зло, як і в приватному капіталізмі. Більшість таких критиків нашого ладу на цій критиці зупиняються І не роблять ніяких висновків з неї. Стукнулись, мовляв, дві форми капіталізму і мають силою зброї вирішити, яка переможе й запанує над світом, себто тою самою війною або самогубством людства. Особливо такого погляду тримаються люди, які звуть себе соціялістами. Вони ніяких пропозицій не роблять, ніякого шукання не виявляють, вони ждуть, хто переможе, щоб з тим переможцем будувати свій соціялізм.
Але є ще інша течія серед наших критиків, яка шукає і яка пропонує результат свого шукання, свою соціяльно-політичну концепцію і свої розв’язання світового конфлікту. Вона ставить питання інакше, ніж інші течії соціялізму. Вона запитує: в чому власне зло капіталізму, чи то приватного, чи державного? Через що СОЦІАЛІСТИ всіх часів прагнули і прагнуть знищити цю систему людського господарства? Очевидно, через зло соціальної нерівности, панування кляси над клясою, людини над людиною, експлуатації, насильства. А через що ж це панування? Через інститут приватної власности. Все зло в інституті приватної власно-сти. Треба знищити приватну власність, і зло зникне. Так кажуть вони.
— А ти як? — вистрибнув голос збоку. Дехто засміявся.
— Я покищо не про себе говорю, а про наших критиків. Так от, ця інша течія цих критиків запитує: а чи правда, що зло полягає якраз у приватній власності?
— О-о?? — зачулось зразу кілька вигуків. — Отако вже? Браво! Ти швидко ступаєш!
Дев’ятий все так само посміхнувся і заспокійливо підняв перед собою долоню.
— Почекайте, товариші, не спішіть. Як я ступаю, про це я скажу далі, а тепер дозвольте мені викласти, що кажуть інші. Отже ті інші, запитуючи так, замість відповіді запитують далі: а хіба при знищенні приватної власности на засоби продукції нема експлуатації, не-рівности, поневолення одних людей іншими, насильства, гніту? І наводять досить кричущі приклади. А хіба ради власности, кажуть вони далі, робились і робляться війни між людьми? А не ради тієї експлуатації одних груп людей іншими групами, цілих народів іншими народами? За пустелі не воюють. За Арктику, хоч вона й має багатства, ще не зачинають війни.
— Почекай, хутко почнуть!
— Так, але тільки тоді, коли туди напхають робочої сили, яка могла б витягати своїми руками з надр її багатства і давати їх переможцям. Без робочої сили ніяка власність, хоч би й найбагатша, нічого не варта. Колонії європейців у Африці чи Азії, тільки тим і цінні, що там є робоча сила, яка використовує для них продукти країни. А яка ж то робоча сила? Вільна? Незалежна? Добровільна? Ні — це залежна, невільна, вимушена сила. Отут, каже ця течія шукачів, основна причина зла сучасного людства. Не в інституті власности, а в примусовій, невільній праці одних людей на користь інших. Знищте примусову працю і сама собою зникне приватна чи державна власність. А яка є така праця на землі? Така є, кажуть вони, наймана праця. Тут є, кажуть вони, корінь панування людини над людиною і народів над народами, тут є корінь і капіталізму, і колоніялізму, і імперіялізму, а ним самим і війни. Коли ви хочете знищити війну, кажуть вони, знищте інститут найманої праці. Це єдиний спосіб розв’язати світовий конфлікт.
Отак, товариші, кажуть так звані трудові колектократи. Це зовсім нова соціяльно-політична доктрина. На Заході деякі політики, яким вона є шкідлива, замовчують її навмисне: деякі через неознайомлення з нею, не згадують про неї. Зветься ця доктрина трудовою колектократією. Вона в нас не обговорювалась, але дехто з товаришів, я знаю, вже чули про неї. Я хочу, з вашого дозволу, коротко викласти перед вами її основні тези.
Дев’ятий нахилився до конспекту й прочитав: “Трудова колектократія. Викладати обережно. Відмінність од націоналізації, кооперації, соціялізму, комунізму. Теж обережність!”
За столом деякі шепотіли, деякі нетерпляче поглядали на доповідача і на годинника. Аж ось Дев’ятий підвів голову і знову почав викладати. Політбюро слухало тепер значно стриманіше. Члени його поглядали на Сталіна, але він усе сидів непорушно, дивлячись у свої папери, немов умисне сьогодні прибрав таке ставлення до доповіді. Тільки іноді нашвидку обводив поглядом по обличчях, немов хапаючи з них на лету враження, які викликала промова Дев’ятого. Нарешті доповідач закінчив цей параграф її. І тоді він, змінивши трохи тон голосу, почав знову:
— А тепер, товариші, я скажу свою особисту думку про цю концепцію. Наскільки я міг простудіювати її головні тези, вона мені ввижається, дійсно, тим засобом організації миру на землі, який серед усіх інших слід уважно розглянути й обміркувати. Ви можете мені сказати: “Це не наш засіб, він пропонується нашими критиками”. Так, товариші, але їхня концепція не ворожа тій меті, яку ми ставимо собі: визволення трудящих од експлуатації і визволення світу від страхіття війни. Хіба нам важливіше, товариші, звідки походять засоби аніж мета наша? Хіба Маркс чи Ленін одмовились би від трудової колектократії, коли б уважна аналіза дала їм певність, що цей засіб краще, швидше, без крови, страждань, руїн, убивств приведе до мети організації щастя людей, ніж збройні революції чи атомові бомби?
Я особисто хочу вірити, що ми, маючи засіб колектократії, до воєнного засобу не звернемось. Оперуючи ним, ми вийдемо з нашого теперішнього світового безвихіддя вільними й щасливими. А вивести нас із нього повинен наш великий вождь, Йосиф Віссаріонович Сталін!
Усі очі з виразом ще більшої уваги й деякого здивування встромились у Дев’ятого. Сталін підвів голову і чекально дивився на нього.
— Так, Иосифе Віссаріоновичу, тільки ти можеш вивести нас і все людство з тієї страшної небезпеки, яка нависла над нами. Ти сам знаєш, що це — не патетичні вирази, а реальні слова: смертельна небезпека висить над усім людством. Ти дивишся на мене і ждеш, щоб я пояснив, як я собі уявляю твоє рятування нас?
Я уявляю його собі так: ти, Сталін, вождь однієї половини людства, мільярда людей, ти звертаєшся до вождів другої половини з такими приблизно словами:
“Наше готування до нової війни з новими засобами вбивання й руйнування — божевілля і злочин супроти людства. Цей спосіб розв’язання нашого розходження — є не гідний дорослих, розумних, культурних людей. Я пропоную вдатися до іншого, мирного, справедливого способу. Ви, наші противники, вважаєте вашу систему господарювання за найкориснішу для людства. Ми вважаємо нашу систему за таку саму. І є ще інша система, яку вважають за найкориснішу. Так, от, давайте вирішимо це питання не бомбами і танками, а вільним змаганням, себто: світовим конкурсом усіх трьох систем. Давайте постановимо, щоб кожна держава на землі організувала у себе це змагання трьох систем. Хай будуть організовані підприємства трьох типів: приватнокапіталістичного, націоналізованого (обидва з найманою працею) і колектократичного (без найманої праці). Хай ці підприємства будуть поставлені в рівні умови постачання їм усього потрібного для праці. І хай їм буде дано чотири-п’ять років для змагання.
Нам тепер пропонує Захід підписати мир на десятки років. Яка ж Гарантія, що за ці десятки років миролюбний противник не наготує таку зброю, яка перевищить нашу зброю? Ми ніяк не можемо згодитись на контроль над нами в цих умовах, бо ясно, що це було б усе те саме наше самогубство, тільки з проволокою. Всі пропозиції Заходу тільки до цього й сходяться. Але ти, Сталіне, запропонував би інший мир. Добре, давайте підпишемо його на п’ять років, але тільки для змагання наших систем господарювання. Ми згоджуємось прийняти умову, що виріб озброєння на цей час припиняєть— ся. Ми згоджуємось на інтернаціональну контрольну комісію, яка мала б наглядати за виконанням усіх умов змагання в кожній країні.
І коли б, наприклад, Організація Об’єднаних Націй прийняла таку постанову, тоді б ми прийняли всі пункти, які виставлялись вашими вождями для порозуміння з нами, себто: зняли б нашу залізну завісу, дали б щд-ковиту свободу слова, зібрань, пропаганди, організацій виборів і такого іншого в нашій країні. Тоді, будь ласка, їдьте всі й дивіться, як ми живемо, як працюємо, як виконуємо договір про змагання.