Не дратуйте грифонів – Іван Білик

— Велика посудина?

— Ого!..

— Скільки амфор уміщає?

— Три тисячі й шість сотень амфор, Геродоте. Історик від подиву аж заблимав. Найбільші котли, які йому доводилося бачити, вміщали не більше шестисот амфор.[28] Усі притихли й намагалися збагнути не дуже добре зрозумілу їм балачку, яка велася грецькою мовою.

— А який завтовшки той котел?

— Пальців шість буде.

Чорнобородий еллін узявся за голову. Стільки людей було й справді важко уявити.

— А коли се було? Коли жив басилевс отой — ще перед вашою раттю з персами?

Старий купець кивнув:

— З Дарієм ратився шістдесят двоє літ тому Велеполків прапраправнук Боримисл.

— Боримисл? Як се ім'я по-нашому?

— Як по-вашому?.. — старий намагався згадати, як греки називають сього басилевса. — Боримисл по-вашому, мабуть, Спарґапіт…

Геродот здивувався:

— Ще один Спарґапіт? І басилевс аґафірсів так зветься…

Се нагадало всім про недавню подію, й люди принишкли, чекаючи, що скаже на те старійший серед них. Тимна Вовкогуб відповів:

— Витислав, чи Спарґапіт по-вашому, вбив нашого басилевса Велеслава. А Велеславів отець Боримисл розтрощив Дарія персіянина й зветься по-вашому… Ідантірс! — пригадав-таки Тимна.

Запала ніякова мовчанка. Скіфи принишкли через те, що старий порушив заборону: згадав ім'я небіжчика, якого ще не встигли поховати. Геродот же знітився через те, що знав більше за сих людей, хоча й волів би не знати. Він лише зітхнув:

— Многі скіфи, вельми многі…

Тут у розмову, вибачливо глянувши на діда Тимну, встряв Слободан. Підгорнувши докупи жар у багатті, він сказав:

— Речеш, елліне, «скіфи»? Так тих «скіфів» не вельми багато є. Вони жиють угорі, за Ірпенем, під Прип'яттю, в древлянській україні.

— То люд інакший, ніж ви?

— Одне слово — «скіфи»… — на еллінський лад сказав Слободан, а по-грецькому «скіф» означало «похмурий» Усі навколо багаття засміялися, бо хоча Слободан і не сказав нічого кумедного, але щохвилини міг сказати, й усі те знали й сміялися наперед. — У!.. — стулив губи Слободан. — Вельми страшні люди оті древляни, у-у!.. А ще страшніші — бродники…

— Що ж вони чинять?

У Геродотові сидів демон історика, й кожне слово важило йому дорожче від золота. Він знову повторив:

— Які ж вони?

— Кучматі, похмурі й не вмиваються. А як і вмиються коли, на велике свято, то втираються рушниками з людського волосся.

Народ притих. Такої казки ніхто не чув навіть із вуст Слободана.

— Як то «з людського»? Тчуть?

— Та ні! — вдавано нахмурився Слободан і нишком підморгнув дідові Тимні, мовляв, не заважай. — Не тчуть, а здирають з ворога!

— Що здирають?

— Скіру на голові.

Геродот з переляку тільки язиком цикав. Таки ж варвари є варвари, хоч він допіру й казав, що скіфи — найрозумніші за всіх людей. А Слободан не переставав лякати:

— Хто більше таких скірок має, той є найліпший серед отих «скіфів».

— І що ж вони з ними… роблять?

— Носять при собі, — не моргнувши оком, теревенив Слободан. — І на паска чіпляють, і комоням на вуздечку…

— Й утираються ними? — перепитав Геродот.

— І втираються.

Історик не знав, що й казати. Се зовсім не в'язалося в його мізкові з людьми, які сиділи навколо нього й незлобиво посміхалися.

— Та що там утираються! — зиркнувши знову на діда, мовив Слободан. Дід удавав, що не слухає його теревенів. — Що там утираються! Кожен скіф, убивши ворога, випиває його кров!

— Нащо?..

— Аби перейняти силу ворогову.

Тимна вже не витримав і сказав своєю мовою Слободанові:

— Пощо дуриш чужоземця, отроче?

Слободан, не дивлячись на господаря, відповів йому теж по-своєму:

— Нехай. Нажену трохи жаху на сих еллінів. Дужче бояти-ймуться. — Й почав знову по-еллінському. — А которого супостата візьмуть у полон, то виколюють йому віча.

— Для чого?

Все те було таке нове Геродотові, що він перестав навіть жахатися.

— Для чого, питаєш? Щоб, як збивати-ймуть масло, не виділи, де масло, а де сколотини.

Почувши знайоме слово, Геродот здивувався й заходивсь розпитувати, що таке «сколотини», бо вже не раз чув те слово в розмовах скіфів між собою. Слободан почав пояснювати грекові, що таке, але греки масла не вживали й пояснити було важко. Розвівши руками, юнак сказав:

— То таке молоко.

Й раптом йому спало на думку щось нове, й він засміявся тій думці, й усі довкола в передчутті нового жарту й собі завсміхались.

— То молоко таке, кобиляче.

— А, — згадав Геродот. — Я відаю. Кобиляче молоко п'ють і масагети.

— А відаєш, як скіфи доять кобил?

— А як?

— Удвох.

— Чому вдвох?

— Один тягне за дійку, а другий бере рурку, встромляє кобилі й дме.

— Яку рурку?

Геродот уже відчув, що з нього насміхаються, й собі розтяг вуста.

— Кістяну рурку. Щось таке, як сопілка.

Всі раптом уявили собі ту картину, й над берегом знявся несамовитий регіт.

— Ось годі тобі крутити! — не всидів старий Тимна й звернувся до Геродота: — Ходімо вже до нічлігу, бо рано вставати, з сонцем.

І коли регіт улігсь, а Геродот вайлувато підвівся, Слободан спитав його:

— То як, елліне, повідаєш се своїм суплемінцям? Поймуть віри тобі?

Геродота не образили такі вигадки. За час мандрів своїх він наслухався доволі всяких байок і всі їх повписував до книги своєї. Він одповів молодому скіфові:

— Елліни цікаві до таких байок. Повірять чи не повірять — то ж діло їхнє. Розповідати можна все, ну а вірити тому не обов'язково.

І пішов за Тимною в морок, де на нього чекав теплий баранячий кожух і міцний сон.

Розділ 5

Село, де довгі роки мешкала стара княгиня Кіно, розляглося на паґорбі між Богом та Мертвоводом. Мешкала вона сама в довгій присадкуватій теремниці з дебелих соснових колод. Сама, коли не рахувати сімох роб і дванадцятьох робів, які орали княгинине поле, пасли худобу й чинили все, що належить чинити робам.

Велика княгиня мала двоє літ після півсотні, народилася в еллінському місті Істрії,[29] розташованому майже в гирлі Істра,[30] й походила з родини найбагатшого й найупливовішого там архонта Дексілая. Кіно й досі, незважаючи на свої літа, заховувала риси колишньої зваби, а дівою серед усіх юних красунь Істрії, а й Тіри та Ольбії, була першою. Дексілай виховав доньку гордовитою й неприступною, вона вміла чудово прясти, ткати й співати тягучких іонійських пісень під солодкі звуки ліри, й коли тому тридцять з гаком літ в Істрію завітав грізний басилевс усієї Скіфії Аріапіт, якого варвари звали по-своєму Велеславом, — Дексілаєві пощастило віддати за нього свою доньку.

Побувши в Стані скіфського війська з рік, вона відчула себе непорожньою й ублагала можа свого Велеслава відпустити її в село. Велеслав звелів побудувати жоні своїй добру теремницю, й невдовзі Кіно народила сина, якого й назвали ім'ям його матері-грекині — Скілом,[31] бо він теж мусив бути вірним своїй матері, як Кіно — вітцеві своєму.[32]

Великий князь Велеслав не раз і не двічі брав молоду жону в Стан, але вона щоразу, побувши трохи, відпрошувалася назад. Коли ж висватав собі молодшу жону, то й зовсім дав грекині спокій. Відтоді Кіно й мешкала в своєму селі, що примостилося на луці між Богом і Мертвоводом.

Кіно довше, ніж належало за скіфським поконом, тримала при собі свого одинака Соболя, віддавши йому все тепло свого невитраченого серця, бо можа не любила, а потім і геть звиклася до самоти. Соболь од малих літ вільно розмовляв мовою своєї матері, а вітцеву знав гірше — тільки від сільських сорочат, хоча був старійшим сином Велеслава й по його смерті мав перебрати в спадок Юрів меч. Від матері Соболь вивчився й читма-письма еллінського, знав і шанував тих богів, яким чинила требу мати, й потроху став соромитись навіть свого імені скіфського.

Гукнувши сина до ратного Стану, Великий князь Велеслав був дуже розчарований. Соболь видався йому кволим і перепещеним, погано стріляв з лука, ще гірше метав сулицю, а мечем і геть не вмів орудувати. Велеслав приставив до нього воїна-навчителя, та син виявляв до ратної науки не вельми багато охоти. Й намагався щораз відпроситися в гості до матері. Лише тут Соболь одчував себе в своєму середовиську, а мати, княгиня Кіно, друга жона Велеславова, не тільки втішала його й розраджувала, бо мав же колись стати й сам володарем Скіфії, а й підтримувала в ньому те почуття байдужости до рідного вітця.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі: 1
  1. Вова

    Всем привет украинцам надеюсь что мы все помиремся я из России ????? ??+??=дружба

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: