Не дратуйте грифонів – Іван Білик

— Що ти тут чиниш? — глянув на нього Валдислав, ошпарений підозрою.

Диба навіть не вдостоїв його поглядом:

— Я на своїй землі сиджу. А що ти чиниш у глухому березі?

Сліпа лють залила Валдиславові очі й він вихопив з піхов меча, та не встиг і замахнутися, як жупан уже теж оголив зброю. Вони зітнулися раз і вдруге, а за третім разом Валдиславів меч хрипко скавульнув, і в руках у нього лишилося півлеза. Він люто кинув руків'я геть у кущі й квапливим кроком подався вслід за Великим князем, якого вже й не видно було, а по ньому ляснув глузливий сміх жупана:

— Зроби собі мотузяний меч! Він не ламнеться!.. Ач, заблуда!..

Він підняв із землі скам'янілу від сонця сиву грудку глею й пошпурив її в кущі, за якими зник Валдислав, і знов образливо реготнув йому вслід, але той і не обзивався.

Жупан турицький Валдислав не мав наміру скаржитись Соболеві на жупана Дибу, — ся скарга передусім його ж і зганьбила б. Але трапилося так, що Соболь, не дійшовши до своєї полотки, сів за стовбуром товстелезного бору. Йти далі не хотілось, і він поволі розмотував клубок щойно в березі геть заплутаної думки. Й коли хотів був устати й піти знову в берег, повз нього майнув спітнілий і захеканий Валдислав.

— Ти пощо-с так розігнався? — спитав Соболь, і Валдислав аж кинувсь од несподіванки.

Турицький вигнанець лаштувався щось вигадати, бо такої неслави не хтів би зазнати вдруге, та Великий князь помітив його порожні піхва, де ще якусь часину тому був меч.

— Де-с подів меча?

Валдислав і досі не міг видобути слова, тоді Соболь піднявся, приступив до нього й торсонув за петельки:

— Речи, коли питаю!

Й охоплений ще не вгамованою люттю, забувши й сором, Валдислав розповів Соболеві геть усе.

— Й він чув наші перемови? — спитав по хвилі Великий князь.

Туричанин тільки знизав плечима, тоді без упевненості мовив:

— Не мислю…

Відтоді Соболь уважно придивлявся до жупана Диби, намагаючись упізнати по очах, що той відає й про що здогадується. Та Диба поводився так, ніби того дня на кручі нічого не сталось. Але забути він такого не міг, отже ж прикидався, й Великий князь тримав його ще довше біля себе — з причиною й без причини.

Й аж десь по сідмиці чи десяти днях Соболеві стало дещо зрозуміло. Після довгої ради, де вирішувалося, коли слати з валками на Вітчину, він лишив у своїй полотці всіх боляр і князів і гукнув огнищанинові Лискові принести вина й меду та заїдків. Стомлені довгим сидінням і задухою, радники пожвавішали, бо встигли й виголодатись.

Князі та боляри пили добре, а Великий князь намагався лише пригублювати й пильно стежив за розмовами. Та не почувши нічого цікавого, надто ж від Диби, який увесь час мовчав, Соболь попустив себе й добре таки впився. Все почало здаватись йому марницею, й лише вино приносило справжню радість і втіху. Приємно було навіть одчувати, як піт заливає спашілі щоки й роб-частувальник раз-по-раз обтирає княжий вид м'яким і прохолодним полоточком.

І так тривало довго, й Соболь мирно собі спирався на цупкі подушки з баранячої скори, та коли дехто почав уставати й виходити надвір, він раптом пригадав, навіщо влаштовано сей пир, і глипнув на жупана Дибу.

Диба сидів по лівуруч і не кліпаючи дивився на нього. Соболеві стало нічим дихати. Він незграбно схопився й пішов до жупана, перекидаючи миски та братини додолу.

— Що м-маєш ректи мені, жуп-пане? — заплітаючись, просичав Соболь.

Диба й далі так само сидячи дивився на володаря знизу вгору.

— М-мовчиш?!

Жупан поволі встав і тихо мовив йому в вічі:

— Скажу, що не ліпо чиниш, Великий княже!

Й так само неквапом вийшов з полотки надвір. І ні на кого се не справило враження, бо таке траплялося часто, що Великий князь перебирав мірку, й лише Соболеві здалося, що він ураз витверезів.

Хоч Великий князь був насправді й п'яний, але, на відміну од інших разів, коли, перепивши, негайно засинав і прокидався далеко після сходу сонця, — сього разу він не міг заснути до третьої варти, й у вухах йому стояли насмішкуваті й осудливі слова жупана Диби.

Наступного дня, насилу прокинувшись, бо заснув, аж коли зійшло сонце, Великий князь випив остудженого в березі меду й трохи прийшов до пам'яти, хоч у скронях стукало й усе тім'я боліло, не голова, а чомусь саме тім'я. Він гукнув роба-цилюрника, й той старанно збрив йому чорну щетину на голові та підборідді. Довгі вислі вуса й такий же чорний оселедець ураз поробилися ще чорніші. Тоді роб змастив йому ввесь вид і потилицю, й тім'я, й підборіддя густою сумішшю пшеничних висівок, оливи та сірки, й коли за півгодини зняв їх, Соболь був бадьорим і життєрадісним.

Поснідавши, він вирішив негайно поговорити з Гостомислом Дибою, молодшим братом свого вітця, й нарешті з'ясувати те, що непокоїло вже цілу сідмицю. Мав побалакати відверто й щиро, бо зрештою Диба був не простим болярином чи князем. За жупаном древлянським ішов чималий гурт князів та боляр, не кажучи вже про підлих воїв, і з тим доводилося рахуватись.

Та коли жупан увійшов до полотки й, знявши шапку, блиснув проти світла шпакуватим оселедцем, Великий князь одчув, як йому знову бракне повітря й учорашня лють настирливо розпирає груди. Й він сказав зовсім не те, що збирався казати зранку, й зовсім не тим голосом. Хотів почати так: «Стрию Гостомисле! Ти єси сином Боримисла, як і мій небіжчик-отець…» І розмова пішла б сією некрученою стежкою й вивела б до чогось людського. Натомість він грубо гукнув на старого темного воєводу:

— Чого лізеш мені межи очі?

Жупан древлянський незворушно стояв у дверях, прошиливши смушеву шапку під скіряний опояс, з лівого боку якого висів довгий меч в обкутих золотом піхвах.

— Я — Великий князь, і коли схочу, то зітру в порох комождого, хто ляже мені під коня.

Диба здивовано глянув на свого небожа, й той думав, що жупан урешті схилить перед ним голову, та він повторив ті самі, звечора мовлені слова:

— Не ліпо чиниш, княже. — Тоді поворушив густими бровами, чоло йому заграло глибокими зморшками, й він підкреслив: — Не ліпо, небоже!

Великий князь, не встаючи й не запрошуючи жупана сісти, з нестримним шалом крикнув, аж роб-частувальник, який був заглянув до намету, сахнувся й зник:

— Я сам відаю, що ліпо й що не ліпо! Мислиш, я-м забув, кому кричав єси «славу» на тризні по вітцеві моєму?!

Жупан Гостомисл Диба сумно глянув на небожа. Коли людина каже отак усім, ніби ліпше за них відає, що чинити, то таки певно нічого не відає, подумав Гостомисл Диба, поволі дістав шапку з-за пояса, й накрив бриту голову, й ще повільніше обернувся й ступив за поріг. Перед очима йому стояв молодший брат Соболя — синьоокий Осмогруд, по якому й слід запався, й на душі стало ще смутніше. Вони змирилися й удають, наче все гаразд і все ліпо, подумав він про декотрих князів та боляр, які дошукувались власної вигоди, а я не можу себе зламати. Не лише не можу, а й не хочу, небоже. Про се він уже давно думав і давно так вирішив.

Ідучи Станом до свого намету, Гостомисл Диба згадав померлого брата Велка, Великого князя, й вилив йому свої прикрощі. Не люблять мене твої отроки-княжичі, сказав він, бо й ти мене трохи недолюблював. Ти, може, й сам не знаєш, чому недолюблював, а я знаю. Знаю змалечку. Я-м ще ген коли лаштувався тобі про се повідати, та все бракло змаги. А все почалося з нашого вітця та матері. Мати наша тебе не любила, мабуть, рада була б у домовині тебе зобачити. Любила тільки мене та Богдана. А хіба ж ми з Богданом були винні, що ти їй нерідний? А наш отець не любив мене та Богдана, бо наша мама, жупаниця Десанка, звела, кажуть, зо світу твою маму, Оленку, її наш тато, кажуть, до смерти не міг забути, отож і любив тільки тебе… Бачиш, як усе зав'язалося в тугий вузол, мовчки розмовляв, з померлим братом жупан Диба. Отці та матері, сварячись межи себе, не мислять, яке то буде колись їхнім дітям. А я чого ото сказав був нашому вітцеві, що не хочу ні з ким до злюбу вінчатися! Отець лише нагримав на мене, але більше не приневолював, мабуть, збагнув… А людині тра когось любити, я-м любив Богдана та тебе, поки не стало Богдана, а тепер ось уже й ти перейшов до ираю. Лишився в мене тільки твій синок молодший…

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: