Не дратуйте грифонів – Іван Білик

Все залежало від Протаґора. Якщо елленотамій скаже тепер стратеґам та архонтам, що то він, Гіпербол, подав думку збудувати скіфському басилевсові терем під ольбійською аґорою, — всьому настане край. Розлючені ольбіополіти вдеруться в його дім, знищать, розграбують і спалять усе, а його приречуть до смерти через найжахливіші тортури…

За минуле літо, осінь і сю зиму Гіпербол звів на срібло басиліси-матері небачених розкошів терем. Величезний як для Ольбії двір був іззовні ввесь із тесаного каменю, а зсередини — геть мармуровий: з білого, як збиране молоко, сицілійського мармуру колони перістилю, з рожевого лесбійського жильника — стіни, з червленого, як кров — атаблементи й карнизи, з чорного та білого — ввесь двір, а коло брами й головних дверей будинку стояли мармурові ґрифони та кентаври. Ще багатше був споряджений терем ізсередини, в світлицях: м'які ложа на бронзових ногах у вигляді лев'ячих та орлиних лап, дорогі столики з чорного ебенового дерева, яке росте тільки в Лівії, мармурові, золоті й срібні світильники з афінських ерґастеріїв і виключно золотий мілетський посуд.

Уздовж усього перістилю тяглась мармурова тераса з того самого сицілійського каменю, над терасою здіймався ще один портик із трикутним, як і при вході в двір, фронтоном та багатим атаблементом про життя й діяння Ахілла. Й усе те робили ольбійські майстри під керівництвом дорійського скульптора й архітектора Телекла, який заправив за свою роботу талант і двадцять мін. І Гіпербол не скупився на чуже срібло, ба навіть при потребі, коли Кіно не було в Ольбії, видавав зі своєї калити.

Всі бачили Гіперболові старання й усі дивувалися з невтомної запопадливости метека, хоч, крім нього та Протаґора, певно, ніхто й на гадку собі не клав, що той дім зводиться не для скіфської басиліси, а для її можновладного, не попри лихій годині згадуваного сина.

Гіпербол знав, із чого все почалось. А почалося з того, що його колишній власник, а тепер простат-покровитель, торішній архонт-епонім Іфікрат різко відмовивсь оддати свою доньку жоною чи наліжницею скіфському басилевсові. Не хотів навіть говорити, незважаючи на величезну виру, що її обіцяла басиліса-мати вустами сановного Протаґора.

Місяць тому, на головних народних зборах Іфікрата не обрали до жодної колегії. Тут постарався й Протаґор, і дехто з ворогів Іфікрата, й усі прихильники Афін думали, що се змусить його схилитись. Але старий твердо тримався свого й не хотів оддавати доньки варварському цареві на втіху. Не хотів, хоча Герміона, якій уже пішов чи не вісімнадцятий, досить засиділась, а ніхто, знаючи про незгоди останнього літа, не наважувався сватати красуню.

Тепер жереб було кинуто, й ольбіополіти знали, чому скіфська рать прийшла під їхні мури, й усі добре усвідомлювали, чим се скінчиться, коли Іфікрат і далі впиратиметься.

Так минуло сім день, і люди, обложені в своїй міцній, але геть безпорадній проти таких полків тверді, перейнялися жахом, бо скіфи ділили свої місяці не на декади, як елліни, а на сідмиці, й почали чекати восьмого світанку.

На мури вийшло втричі більше гоплітів, і начальники тримали своїх воїв оружно всю ніч. Але по сході сонця сталось інше, й того ніхто передбачити не зміг, навіть оракул із хорому Деметри на тому березі Лиману, куди обложені плавали за порадою.

Коли сонце піднялось над Лиманом на сулицю вгору, з ворожого стану викотився запряжений чотирма кіньми багатий двокіл. І що ближче підкочувавсь він поміж стелами та пам'ятниками некрополя до Західнього пілону, то дужче дивувалася сторожа на мурах та бійницях. Візком правував старий чоловік у напівскіфському — напівеллінському вбранні, певно, роб, а в візку сиділа жона. Почалися здогади й сперечання, й коли нарешті двокіл спинився коло пілону, всі впізнали скіфську басилісу Кіно та її роба. Роб заходився кричати, щоб одчинили, й вої вагалися, хоч усі добре знали басилісу, яка мала в їхньому місті власний дім і часто навідувала його.

Пілон відчинив після тривалої наради із стратеґами ніктепарх нічної сторожі, й Кіно, в'їхавши до міста, спокійно попростувала головною вулицею Мединою, дарма що скрізь було повно людей, та худоби, та возів.

Більше того дня нічого незвичайного не трапилось, і скіфи стояли, як і досі, й ніхто не знав, коли слід сподіватися приступу.

В обідню пору колегія стратеґів вирішила послати до варварського басилевса перемовників, щоб спитати, чого скіфам треба від Ольбії й чому вони прийшли сюди такою потугою. Але скіфська варта ще перед возами спинила перемовників, подарунки, які ті мали з собою, відібрала, а до свого володаря пустити зовсім відмовилась.

Так ніхто ні про що не довідався, й сонце сіло, й у скіфському стані запалили незліченні мирні вогні.

А ввечері в господі басиліси відбувся невеликий пир, куди запросили афінського елленотамія Протаґора, торішнього архонта-басилея Еака, який місяць тому став архонтом-епонімом і карбував своє ім'я на декадрахмах та тетрадрахмах замість Іфікрата. Вони втрьох сиділи в тісному екусі, а в дворику нечутно походжав Гіпербол, чекаючи, коли знадобиться й коли на нього погукає роб-виночерпій або ще котрийсь басилісин служка.

Кіно по-чоловічому півлежала на багатому ложі, навпроти неї розташувавсь елленотамій Протаґор, а новообраний архонт-епонім Еак сидів на червленому троносі, бо більше ліж в екусі не було. Та се зрештою й відповідало їхньому санові, адже ж не посадовиш елленотамія в тронос, аби на ложі міг лягти ольбійський архонт. Але розмова точилася мляво, бо кожен більше думав, ніж казав.

У кратері в кутку стояло готове розведене вино, кухлі перед кожним теж були повні, та до вина ніхто не брався. Й однаково ж сього разу Протаґора зовсім не бентежило те, заради чого вони тут зібрались. Він лише не знав, як повідомить басилісу й що ся жона скаже. Від розмови залежало багато чого, майже все — й доля Щасливого міста, й те, заради чого він сидить у ньому вже цілий рік, а отже, й його власна доля. Й чи не вперше Протаґор пошкодував, що не втримав отут Геродота. В кінці метаґітніона[47] вони добре посварились, і Геродот, якого не спутували жодні державні обов'язки, сів на перший-ліпший корабель і подавсь у Колхіду.

А тепер Протаґорові раптом забракло єхидного погляду Геродота й його двозначних натяків, які завжди так чи так змушували тебе сумніватись у правоті власних поглядів, а се було головне, бо ж істина завжди народжується в зіткненні двох крайностей. Сієї ж премудрости старий ольбійський архонт, мабуть, і не снив, тому Протаґорові тепер було вдвічі важче.

Й він із великим задоволенням сприйняв слова господині, коли та сказала:

— То, речуть, Іфікрат не хоче віддати доньки своєї за мого сина?

Протаґор з полегкістю зітхнув, Кіно сама позбавила його непосильного тягара. Й хоча не відомо було, як вона поведеться далі, але найголовніше вже лишилося позаду.

Басилісі відповів новий архонт-епонім Еак:

— Не хоче, не хоче й годі!

Кіно посміхнулася до старого. В його словах був щирий розпач, і вона припросила:

— Скуштуй мого вина, архонте. Й ти, елленотамію, пригощайся.

Протаґор слухняно взяв кухоль за довге вухо й надпив половину.

— Він каже, басилісо, хай мене ріжуть на шматки, але доньки своєї варварові не віддам на поталу.

Старий архонт-епонім і собі випив з кухля й здивовано прицмокнув:

— Охей! Пірра з чорного мискету!

Він на винах, певно, тямився, й басиліса заохотила його:

— Пий, архонте. Се давнє вино, привезене з фінікійських погребів.

Архонт випив удруге й сказав:

— Іфікрат уже третій день не виходить з дому.

— А що каже демос?

Тут обізвався Протаґор:

— Екклесія постановила просити Іфікрата.

— То й чому ж і досі нічого?..

Протаґор підкреслив удруге:

— Постановила просити, басилісо.

— Іфікрат, — сказав архонт-епонім, — відповів, що його роби зітнуть голову кожному, хто спробує вдертись у його дім. Кожному, хто спробує!

Басиліса загадково всміхнулась:

— А якщо не вдиратись?

— А як же?

— Підійти й постукати кільцем у ворота.

Се вже було схоже на жарт, але дуже недоречний, і старий тільки закліпав очима. Та Кіно розмовляла так легко, мовби йшлося про щось геть нікчемне, й він подумав, чи не замислила чогось негарного.