Не дратуйте грифонів – Іван Білик

— Він буде елліном і владарюватиме над еллінами, — переконано заперечила молода жінка. — Чув?

— Чув, але того ніколи не буде. Сьогодні наші евпатриди залицяються до нього, а він — до них, а в кожного свій камінь за пазухою: в нього — свій, а в евпатридів — свій.

Вони сперечалися на всю хату, але тільки Гіпербол знав, що, крім них, у цілому домі лишилася тільки повариця, яка ніколи не вилазила з поварні, та роб-персіянин, що ще не знає по-еллінському жодного слова. Скіл-Соболь пішов із архонтом Макробом до театру подивитись на приготування до Діонісій, а решту робів Гіпербол передбачено порозсилав з дорученнями якнайдалі.

Він сказав Герміоні:

— Наші евпатриди хочуть посвятити його в елліни, бо так велять із-за моря: Афіни силкуються видурити в нього клапоть землі. А він думає, ніби їм не терпиться стати його підданцями. Та колись вони розкусять одне одного, й тоді, побачиш, буде лихо.

Гіпербол підійшов і взяв Герміону за руку, в якій вона тримала важке свічадо:

— Кинь його! Я полюбив тебе, як тільки побачив у сьому теремі. Ти досі була дівчинкою, та тут я побачив тебе справжню й полюбив. Будь моєю!

Герміона рвучко вихопила руку й щосили вдарила його бронзовим дзеркалом по пальцях:

— Не забувай, хто ти й з ким говориш, метеку!

З руки в нього закапала кров, шкіра на великому та вказівному пальці була збита, але він не помічав того:

— Я найбагатша в Ольбії людина! Ні в кого немає стільки срібла, як у мене. Шістдесят талантів! Шістдесят талантів лише самого срібла в зливках і декадрахмах! А золота, а каміння різного! Проти нього не встоїть ніхто, Герміоно, й ти будеш найщасливіша жона в світі.

— Жона метека? — зареготала Герміона, та він знову схопив її за кисті й притяг до себе. — Я кричатиму! — ледве стримуючи огиду, сказала жінка. Та Гіпербол засміявся вривчасто й переможно, й вона збагнула, що сей старий метек наперед забезпечивсь од усяких несподіванок, і притихла, й сіла на дерев'яний трон із лев'ячими ніжками.

Він пустив її, а Герміона від безсилої злости та розпачу заплакала.

— Коли він повернеться, я скажу йому все, й він звелить шмагати тебе волячим бичем!

А Гіпербол, ковтаючи слова й захлинаючись, почав розповідати їй про те видовище, яке сам улаштував був учора за рамою їхнього дому, й улаштував не для того бритоголового скіфа, а для себе. Й там, як не соромно, вперше за всі свої чималі роки відчув свою силу. Демос, народ! Ось кого належало купувати, а не окремих архонтів та нікчемних магістратів, які сьогодні є, а завтра їх аґора зідме, мов торішнє листя.

Набравши повні груди повітря, Герміона заволала:

— Геть з мого дому, робе шолудивий! Тут я господиня, я жона басилевса! Геть, бо зараз він повернеться, й я накажу йому шмагати тебе й закувати, й продати знову в робство! Геть, метеку! Се тобі велить басиліса!

— Не басиліса ти, Герміоно, не басиліса, — тихо заперечив Гіпербол.

— А хто?.. Хто?!

Й він ураз теж крикнув на всю хату, аж Герміона сахнулася:

— Гетера ти! Наліжниця! Його мати купила тебе в вітця твого! Купила за два таланти срібла. Гетера ти!

Герміона схопилася з трону й затрясла кулачками, тоді підбігла до найближчого ложа, впала горілиць і зайшлася невтримним плачем.

Гіпербол трохи постояв над нею й пішов, а коли в обід повернувся Скіл-Соболь, Герміона не сказала йому нічого. Він з-під лоба глянув на неї, й вона пояснила:

— Болить голова.

Розділ 16

Увечері до Ольбії приїхала мати скіфського басилевса. Кіно майже щороку приїздила на свято народження Діоніса-Вакха, й тепер се тим паче нікого не здивувало, бо тут був її син. Вона відразу завважила зміни в Герміониному настрої й почала розпитувати. Молода жінка довго стримувалася, відбуваючись одмовками про головний біль чи якісь там звичайні для жін нездужання, але се стару княгиню не влаштовувало. Вона відчувала щось неладне й злилася. Й тут Герміону теж прорвало.

— Ти казала, що я буду басилісою, а на мене речуть гетера!

Те слово страшенно вразило Кіно, й вона довго не могла відповісти їй, і що довше мовчала, то ніби якась прірва западалася між ними. Й коли Герміона врешті дала волю ввесь сей час гамованим сльозам, Кіно подивилася на неї мовби геть іншими, чужими очима. Вид у молодої жони пойнявся червленими плямами, старанно зметикована зачіска розкуйовдилась, а з-під страдницьки зламаних брів басилісу кололи шпаркі яскрини.

— Ти винна в усьому! — більше не стримувала себе Герміона, тицяючи в неї пальцем. — Через тебе я й вітця свого занапастила! Через тебе!..

Й Кіно виразно відчула холод у грудях. Тепер їй було вже зрозуміло, що вона ненавидить сю красуню. Першим зродилося мстиве бажання наляскати негідницю й гукнути робів, аби прогнали її геть із сього терему, хай вертається туди, звідки прийшла. Се була б добра дяка і їй, і татусеві, бо навряд чи старий осел Іфікрат пережив би вдруге таку ганьбу, ще жахливішу, ніж тоді. Та Кіно з останніх сил вистояла проти спокуси й холодно мовила синовій наліжниці:

— Як я сказала, так і буде.

Й з гідністю вийшла, високо тримаючи голову, й грюкнула дверима в ту мить, коли Герміона, доведена до шалу, сіпаючись і голосячи, почала було казати й про підбивання метека Гіпербола.

Кіно вже не чула її голосінь. Вона продиралася крізь натовп ольбіополітів, які збирались на аґорі для принесення жертв перед хоромом Діоніса. Ту гетеру вона знищить потім, а зараз мусить робити все так, аби здійснилися її довголітні, давно виношувані мрії.

Та у день народження Діоніса нічого путнього не сталось, і Кіно винуватила в тому тільки себе. Якби приїхала на день чи два раніше, вона б знайшла і сили, й засоби вплинути на лякливих евпатридів Ольбії, а тепер уже було пізно. Мати скіфського басилевса кружляла неподалік Діонісового святища, не наважуючись приступити ближче до того місця, де стояв кам'яний вівтар кумира й де юрмилися самі чоловіки. Літа дозволяли їй ходити вільно по всьому городі, та коли б вона раптом устряла в чоловічу розмову, ще й серед аґори, се викликало б загальний осуд громадян. А з ними Кіно теж не хотіла завчасно сваритися.

Але їй було добре видно прохальний, майже внестямлений погляд сина, який одчував своє приниження, та не міг опанувати себе й тільки червонів од безсилі. Архонт-басилей же разом з іншими магістратами старанно уникали його погляду й дивилися на жерця, який допіру зарізав трирічного куцорогого бугая й зціджував гарячу кров у видовбану перед вівтарем ямку в бруківці.

Ввечері, по закінченні свята Тріетерій, Кіно майже не бачила сина. Скіл-Соболь, зазимкувато горнучись у цупкий багрецевий гіматій, квапливим кроком перетяв аґору й тісну вуличку за нею й пірнув у хвіртку власного двору. Мати спробувала гукнути його, та він і не озирнувся. Чи не чув через гамір на вулиці, чи ж удав, що не чує. Наздогнала його вже біля дверей екуса. Син сердито й аж якось чужо поглянув на неї, тоді шарпнув двері й увійшов до хати.

— Скіле… — несміливо гукнула йому Кіно, та син не обізвався, й вона, потоптавшись перед порогом, пішла до ґінекею. Там теж нікого не було, коли не рахувати двох роб, які слали господарям на ніч пухове ложе. Кіно гукнула свого роба з приворїтної комірчини й подалася додому. Більше їй в Ольбії нічого було робити, принаймні зараз, і скіфська басиліса вранці виїхала.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: