Не дратуйте грифонів – Іван Білик

Іншим разом косаки почали доводити грекам, що грецькі кумири неправдиві й нечисті — змушують людей своїх брехати й калічити собі душу, а то й уподібнюватися хижим звірям на тих вурдалацьких святах, що звуться «орґіями». Греки щось там заперечували, й котрийсь вигукнув:

— Ми хіба самі собі кумирів повигадували?

Сьому грекові сказали:

— Ми — також не самі. Нам вигадали їх наші прадіди. Та якби нам ті кумири веліли чинити таке, як вам велять ваші, ми б смо вигадали собі нових!

І князь Любиця Пугачич се теж чув, а потім, коли стрівся з Великим князем, що навідався подивитись, як улаштовано табір, — переповів йому. Володар з підозрою поглянув на свого вельможа, та так і не зрозумів, до чого той хилить і нащо оповідає, хоч і був певен, що з доброго дива сей северин нікому нічого не каже, тим паче — своєму велителеві.

Соболь уторопав ту причту тільки тепер і роздратовано повторив Герміоні:

— Й що се дасть, як стану елліном?

Після тієї розмови з князем Любицею Великий князь наказав поставити й свою сторожу біля ольбійських брам.

— Для чого? — здивувався Любиця.

Але Соболь мов і не чув того запитання. Він сказав:

— Коли котрийсь воїн або чільник переступить бодай поріг — велю стяти голову! Хоч хай би він хто був!

І тільки по тому, як Любиці від несподіваного повеління скам'яніло обличчя, Великий князь розтлумачив:

— Щоб не було тих сварок.

Хоч на думці мав далеко не тільки се. Зовсім не се.

Й тепер, у ложу, розмовляючи з Герміною, Скіл-Соболь бачив перед собою те рудовусе й чуже, стерпле від зненависті обличчя. Було прикро, що теж належить до того дикого племені, й соромно за себе. Й він раптом усе розповів жоні, яка мовчки пестила пальцями його довгі чорні вуса.

— Варвари, — лагідним голосом проказала Герміона, й Скіл-Соболь аж підвівся й заглянув їй у вічі — настільки не в'язалось те слово з її голосом. Але вона так само тихо й незворушно лежала, до грудей укрита чесаним баранячим хутром, і дивилася на сволок, де грали жовті відблиски світильника. — Я не хочу, щоб ти був навіть басилевсом варварів, Скіле.

— А над ким же я володарюватиму?

— Над еллінами.

— Що?!

— Над еллінами.

Тепер у її голос уплелася ледь чутна тремка ниточка, й Скіл-Соболь нашорошився.

— Де ж я їх візьму? — спитав він, хоча все знав наперед і про все вже тисячу разів думав. І Герміона теж се знала, тому не відповіла на його непотрібне запитання.

— За три дні починаються Малі Діонісії, — сказала Герміона, й він не відгукнувся. Він знав, що то таке й навіщо Герміона говорить йому про Діонісієві торжества. — Щоб стати басилевсом над еллінами, треба й самому стати елліном.

Соболь знову ліг на узголів'я й відчув під потилицею м'яку й теплу руку Герміони. Герміона промовляла голосом його матері, й стало ніяково, що досі так грубо й, власне, по-дурному сперечався. Він поклав долоню на її пружне персо, й для неї се стало мовби новим поштовхом.

— Ти станеш елліном і владарюватимеш над усіма — й еллінами, й скіфами, — сказала вона. — Й хто не вклониться тобі й не визнає твоєї мови, хай буде робом, і діти його теж нехай будуть робами. З твоєю силою ти станеш найбільшим еллінським героєм.

— Як Геракл? — ніби жартома спитав Соболь і гигикнув.

Герміона кивнула головою, а Соболеві стало неймовірно соромно за те гигикання й по-дитячому бовкнуте слово, й він одвернув обличчя до високого бронзового світильника. Тоді думки заполонили його знову, й Скіл-Соболь віддався на ласку їхніх хвиль, які заколисували й змивали з нього все чуже й непотрібне.

Тоді Герміона тихим пристрасним шепотом промовила йому на саме вухо:

— Посвятися, чуєш?

То було слово, якого вони обоє боялися вимовити ввесь сей час, і яке так старанно обминали. Тепер слово вилетіло й його не владен був ніхто завернути. Соболеві пересохло в горлі, він устав, підійшов до низенького столика й напився розведеного вина зі здвоєного золотого ритончика. Й коли заговорив, голос його бринів дужо й дзвінко, мов у нутро тієї химерної судини з двома вінцями:

— Отой афінянин минулого літа, отой Протаґор, усе підбивав мене до раті з аґафірсами. Він казав, ніби Афіни споможуть мені й гоплітами, й зброєю, й трієрами, й чим завгодно. Я знаю, чого від мене хочуть Афіни: землі для нових поселень! Тепер я не дам їм ані клаптя землі. Я посвящуся, й Афіни схиляться переді мною. Хай тоді ставлять нові міста — тільки вже під моєю рукою!

Герміона захоплено слухала його відверті й рішучі слова, яких чекала вже так давно, тоді підійшла й притулилася до нього гарячим тілом:

— Афіни схиляться, Скіле! Ти зараз — наймогутніший у світі володар, а після того, як посвятишся, станеш напівбогом, і горде місто Афіни Паллади, й Спарта, і Корінф, і Мілет, і всі острови визнають тебе за свого володаря! А сі наші ольбійські евпатриди розводитимуть вино в твоєму кратері. А ті, афінські, будуватимуть тобі теремниці, а ввечері гратимуть на лірах і співатимуть оди на твою честь!

Він палко обійняв її і поніс до ложа, й уже на м'якій постелі Герміона крізь рожеву млість прошепотіла:

— А я буду твоєю басилісою, народжу тобі синів і митиму тобі ноги в золотій мивниці, коли входитимеш у наш таламус…

Соболеві на мить майнуло в голові, що Герміона в нього — третя жона, власне, й не жона, а наліжниця, бо мати заплатила її вітцеві два таланти срібла, отже, гетера, та се вже не мало значення, бо що було досі, належало скіфам, а що робитиметься відтепер, буде справжнім, еллінським…

А вранці його знову посіли сумніви.

Скіл-Соболь тільки тепер відчув, який він був звечора п'яний. І так з ним траплялось уперше. Він досі й не думав, що тим-о рідким, власне ж, ніяким бовталинням отак можна впитися. Голова гула й у животі було порожньо й булькаво, та він пам'ятав усе, геть усеньке, що казав учора сам і що говорила Герміона. Й не те, щоб шкодував за свої слова, проте сьогодні, на холодну голову, все здавалося не таким простим і здійсненним, як учора.

Й першому ж ліпшому, хто завітав до нього в гості, Скіл-Соболь вилив свою душу й ті сумніви, що її шматували. Се був найбагатший ольбіополіт Гіпербол. Досі він мав метека за щось дрібне й невиразне, просто нехтував ним, та сьогодні сталося незбагненне, й Соболь одчув до нього раптову прихильність, убачивши в його та своїй долі спільне.

Гіпербол був небалакучий. Останнім часом він майже щодня приходив у сей дім, і Герміона, молода господиня, дуже нахвалювала його. То приніс важкий золочений світильник, то навантажив двох робів білим, наче паморозь, через три єгипетських сита сіяним борошном семідалом, якого в Ольбії не можна було дістати, то сором'язливо поклав на край столика Герміони важкі підвіси з головою Афіни Паллади та великими сапфірами, й усе так, задурно, не вимагаючи жодного обола.

Герміона дивувалася:

— Навіщо се ти робиш?

А він скромно схиляв голову:

— Мені доста, коли ти, ясночола, вдячно всміхаєшся…

— Але ж усмішка моя не варта всього того! — заперечувала, сміючись, молода жона.

— Ти просто того не відаєш…

Се втішало її, й вона запрошувала Гіпербола на кілік розведеного вина. Метек сидів у просторім екусі, неквапно сьорбаючи з кіліка, а Герміона, примостившись у дальньому кутку й гукнувши котрусь робу, пряла білену вовну, хоч молодій жоні за давнім поконом не дуже й личило з'являтись на очі можам.

Гіпербол розпитував її про вітця, дарма що й сам не переставав навідувати свого колишнього господаря, а нині — простата. Герміона від тієї ночі не бувала в рідному домі, але знала все від робів.

— Отець уже потроху встає з ложа, — говорила вона.

— Попустило?

— Слава Паонові, й Асклепієві, й донькам його Гіґеї та Панакеї…

Герміона щиро раділа з вітцевого видужання, бо сама стала причиною його хвороби, й те, що він оклигував, видавалося добрим знаком кумирів і вселяло в душу сподівання на майбутнє.

Коли до Ольбії знову прибув Скіл-Соболь, Гіпербол також навідувався в його дім, але далі дворика заходити боявся. Й сьогодні йому приємно стислося серце, коли Скіл-Соболь уперше запросив його до екуса. Кирпатий ніс його блищав од поту й жиру, та Гіпербол майже не озивався, тільки час од часу покивував головою. Й коли господар замовк і стомлено відкинувся на ложі, він сказав:

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі: 1
  1. Вова

    Всем привет украинцам надеюсь что мы все помиремся я из России ????? ??+??=дружба

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: