Не дратуйте грифонів – Іван Білик

— В мене.

Дівчина схилила зір і замовкла, й лише по довгій хвилі проказала:

— Я в те не вірю.

— В що?!

— Ніби скіфи — смердючі. Коли мене того літа водили на Великі Діонісії, я бачила багатьох скіфів на нашій аґорі. Див’ю тільки, що в них ростуть самі вуса, а бороди не ростуть.

— Ти бачила ратних. Вони голять бороду й голову. Лише кіску на тім'ї лишають.

А Герміона раптом сказала:

— Викрадь мене.

Кіно лякливо скосувала на прочинені двері, крізь які й досі було видно старого знетямленого Іфікрата. Дівчина притишила голос і швидко заторохтіла:

— Я вже давно вирішила. Ще того літа. Я багато чула про тебе. Я хочу, щоб мене викрали, бо так чи так уже ніхто не просватає. Всі наші евпатриди полякалися й на постріл не підходять до нашого дому. Всі сміливці попринишкали за мурами своїх дворів. А я народжу скіфському басилевсові сина, й мій син теж стане колись володарем усієї Скіфії, як і твій. Ти ж погодилася колись стати жоною варвара! Викрадьте мене, басилісо!

Її гарні виразисті очі збуджено блищали, й вона дихала гості майже в обличчя. Кіно сяк-так заспокоїла дівчину:

— Добре, добре, щось придумаємо… Ти приготуйся й чекай. Тільки… нікому ні слова, чуєш?

Герміона швидко закивала головою, й Кіно вийшла з таламуса. Старий Іфікрат був блідий, мов стіна, й ледве тримався на ногах. Сей задум визрів у її голові в одну мить, і Кіно, не вагаючись, кинула йому:

— Твоя донька буде жоною мого сина, евпаторе.

— Хто т…тобі сказав? — неслухняним язиком прошамкав Іфікрат.

Мати скіфського царя голосно й чітко проказала:

— Вона сама!

Удар було розраховано точно. Іфікрат похитнувся й був би впав, коли б учасно не підбігли слуги. Кіно стріпнула головою й рішучим кроком подалася до воріт.

А ввечері прийшов Гіпербол і сказав, що Іфікрата схопив удар, йому відібрало праву руку й праву ногу й він лежить удома, як колода. В голосі метековому бринів страх і неприхована радість. Наставала хвилина, якої він сподівавсь, мов олімпійського нектару, й лише боявся, щоб кумири раптом не зжалілись над Іфікратом.

Кіно помітила, що він сам не свій, але се не стосувалося справи.

— Перекажи Герміоні, — мовила вона, — щоб узавтра після других півнів якось вийшла на вулицю.

— Як?! А приворітний роб?

— Се вже діло твоє. Скажи, щоб вийшла. Й приведи її до мого дому.

— А що скажуть на аґорі?..

— Про те не печися.

Гіпербол потяг неслухняні ноги додому, а вранці Кіно послала вісника по Протаґора. Елленотамій дав слово:

— Аґора нічого не скаже, басилісо!

Кіно подумала, що екклесіоди повинні ще й дякувати їй, кланятися в ноги, бо се рятувало їх од навали й невідворотньої смерти, та тільки посміхнулася. Все й усім було ясно, й зайві слова тільки дратували людей.

Але по других півнях наступної ночі нічого не вийшло. Ні Гіпербол, ні Герміона не встигли підкупити приворітного роба.

— Тоді просто вбийте його. Ось тобі двадесять мін.

За вбивство «тіла» в Ольбії стягали всього десять мін, і се була рятівна думка. Гіпербол не схотів брати срібла й зник, а по других півнях наступної ночі Герміона, заповита до самих брів у темний полотняний гіматій, уже сиділа в ґінекеї басилісиного дому

Стояла неймовірна тиша, при такому скупченні народу в городі просто таки неймовірно холодно мерехтіли зорі, й на їхньому тлі виділялися чорні постаті озброєних копіями робів, які мовчки ходили по терасі басилісиного дому й пильно вдивлялись у пітьму.

Але небезпеки нападу не було, бо задоволені й налякані стратеґи прислали під мури будинку два десятки гоплітів, — на випадок, коли б Іфікратові заманулося влаштовувати гармидер, а всі знали, що старий евпатрид уже давно пустивсь розуму й від нього можна сподіватися будь-чого.

Розділ 11

Єкклесія, що зібралася наступного ранку в огородженій мотузом частині аґори, з похмурою мовчазністю сприйняла звістку про хворобу тодішнього архонта-епоніма Іфікрата й утечу його доньки в дім скіфської басиліси. Се був єдино можливий вихід, і доводилося тільки дякувати кумирам-олімпійцям, що напоумили декотрих архонтів і стратеґів на рятівну думку. Навіть було прийнято рішення не стягати з Герміони законних десяти мін за вбивство роба-приворітника, бо й се теж уходило до божественного напучення. Голосували хіротонією — простим підняттям рук, бо для черепків-остракосів треба було вельми багато часу, а події могли щомиті набрати якого завгодно повороту.

Й тільки коли голосування набуло сили псефісми й номосу, хтось подав графе параномон.[50] То був одягнений у грубий рудий гіматій з небіленої вовняної пряжі каменяр Комархід. Звертаючись до суддів-декастеридів, каменяр сказав:

— А що коли евпатриди зайшли в змову з басилевсом скіфським і тепер тільки крутять нам голови? Багатий багатого не зрадить! Голосуйте проти номосу! Якщо ми, вільні ольбіополіти, віддамо Іфікратову доньку варварському басилевсові, то доведеться й його пускати сюди. Хвала безсмертним нашим, але тоді й вони не зможуть захистити еллінів од меча варварського, а наших еллінок — од брудних варварських рук! Голосуйте проти!

Всі замовкли, й дехто почав переходити на бік каменяра, навіть підбурювати інших, котрі тримали руку за нового архонта-епоніма Еака та за афінського елленотамія Протаґора. Тоді архонт-епонім піднявся на високі приступки Зевсового хорому й показав пальцем на каменяра Комархіда:

— Ти, недостойнику! Подивися на свої руки!

Комархід розгублено підніс долоні вгору й глянув на них. А старий архонт вів далі, вже звертаючись до розбурханого демосу:

— Погляньте всі на нього! В сього каменяра руки — наче в останнього роба, грубі й порепані, й хтозна відколи не миті й не змащувані оливою. Чи годен він давати розуму нам, вільним еллінам, чиї руки не знають грубої робської праці?

То була відверта глупота, й маломаєтні ольбіополіти, котрим доводилося працювати нарівні зі своїми робами, якщо вони в них були взагалі, — вороже загомоніли. Хтозна до чого б се призвело, й афінський елленотамій поквапився притлумити дурість Еака. Він сказав:

— Елліни! Киньмо наші сварки до мирних екклесій! Скіфська рать стоїть за пілонами Ольбії! Жодна сила, коли того не схочуть олімпійці, не зможе втримати таку навалу. Але нам, крім меча, кумири дарували й розум, і ми повинні скористатися з того. Не забуваймо, що ми Олімпом обраний народ! Еллінові не личить розбивати мур лобом, на те в нього тарани й катапульти.

Й се вплинуло на демос. Народні збори в чотирикутній заґороді коло хорому Зевса Фратрія притихли, й черговий епістат оголосив перерву до завтра. Крім усього, треба було якось прогодувати стільки люду й стільки худоби, а єдино можливим шляхом лишався лиман, бо скіфи не обложили Ольбію з четвертого боку, й за се теж доводилося дякувати безсмертним.

По пізнім обіді того таки дня мати скіфського басилевса Кіно зібралася вийти за пілони Ольбії. І коли вже все було готове й на задньому, господарському, дворі застояні коні нетерпляче басували в пишному візку, вона раптом роздумала. З вікна збуджено блискала очима Герміона, й Кіно поквапливо ввійшла до ґінекея.

— Ти стомилась? — поспитала дівчина, та басиліса відчула, що вона про все здогадується. Але їхати, полишивши дім на самих робів, було ризиковано. — Коли боїшся, щоб я не втекла, то візьми й мене з собою.

Та се теж не влаштовувало басилісу. Якщо б вона повезла дівчину за мури, ніхто не сказав би їй і слова, й син теж. Він би просто взяв осю вродливу еллінку й поклав увечері в своє ложе. Кіно ж хотіла зовсім іншого. Вона роздратовано сказала дівчині:

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: