Не дратуйте грифонів – Іван Білик

Йдучи вуличками й завулками до будинку басиліси, Протаґор думав про те, як увійде та як привітається з нею. Не що скаже їй і що почує від неї, а саме як увійде. Все інше буде потім і залежатиме від багато чого.

Приворітний роб увів їх до мощеного дворика й полишив тут, і Протаґор спитав:

— А ти?

Й коли ввійшли до маленького, трьома лампадіонами освітленого екуса, він повівся так, як і належало вільному й сановному еллінові. Випроставши голову, лише підніс руку вгору:

— Хайре, басилісо.

Господиня завважила його афінську гідність і стримано відповіла на привітання. Вона просто розмовляла з Гіперболом, навіть із робами, та в сьому випадку підкреслена самоповага афінянина трохи вколола її. Він міг би бути й чемнішим, знаючи, хто вона. Та йшлося не про те, й Кіно подумки махнула рукою. В одному вона вирішила показати відстань між собою та сим афінянином — запросила його зайняти місце на одному ложі, а сама розляглася на другому, чого не дозволила б собі жодна еллінка в присутності чоловіків.

Протаґор одразу відчув ту відстань, і настрій у нього підупав. Гіперболові, як метеку, басиліса вказала на дзиґлик у ногах її ложа.

— Ти вельми схожий на мого сина, басилевса Скіфії, — сказала вона. — Скільки маєш літ?

Протаґор слухняно відповів:

— Тридесять…

— І літами ви рівні.

Се лестило Протаґорові. Хоча він гордував усім, що звалося скіфським і варварським, лестило, й йому було трохи соромно за себе. Він навіть не помітив, що пильно розглядає жону на сусідньому ложі. Хоч Кіно мала за п'ятдесят, але й у сі літа зуміла принести яскраві сліди небуденної краси. Гарно, по-еллінському прибране волосся з дорогими гребінцями та заколками й досі було густе, чорне й лискуче. Йому пасували зрослі на переніссі брови, чисті, без єдиної зморшки вічі, рівний, ледь потовщений на кінці ніс і соковиті темні вуста. Протаґор спершу не міг збагнути, що вразило його в сій молодистій жоні, й по можливості, скільки дозволяли закони пристойності, вдивлявсь у її вид. А басиліса теж розглядала його, й се ще дужче бентежило Протаґора.

Нарешті він узяв себе в руки. Він еллін та ще й афінянин, і йому не личить ніяковіти при жоні, хай навіть басилісі скіфській. Так само напівлежачи, Протаґор дістав із калитки намисто й подав їй зі словами:

— Невеличкий дарунок тобі від Афін, басилісо.

Кіно незворушно взяла дорогий разок і поглянула на нього проти світла.

— Вельми гарний.

І тут-таки поклала біля себе на низенькому столичку. Ся недбалість узайве підкреслила відстань між ними, й Протаґор змусив себе не думати більше за те коштовне намисто й не покладати на нього надій, бо воно їх не виправдало. На думці снувалось інше, й він сушив собі голову, невладний почати справжньої розмови. Тоді згадав, що басиліса покликала його до себе сама, й став чекати, коли вона заговорить перша. Й Кіно сказала:

— Гіпербол ставить новий будинок над аґорою.

Се було зовсім не те, що сподівався почути Протаґор, і він вирішив нагадати:

— Нічого не вийшло, басилісо, з того нашого задуму. А ти ж обіцяла поговорити з сином.

Кіно зітхнула.

— Ти не знаєш скіфів, афінцю.

Він докинув:

— Але ж у басилевса Великої Скіфії лише отець — скіф?

Басиліса зміряла його довгим поглядом, і Протаґор насилу витримав його, вкотре відчувши силу волі сієї жони. Вона завважила:

— Я не про се хотіла з тобою говорити…

Гість поглянув на Гіпербола, бо метек по сих словах засовався на дзиґлику, й поспитав:

— А про що ж?

— Про доньку ольбійського архонта-епоніма.

— Що кажеш?

Протаґор був украй здивований. Архонт-епонім Іфікрат мав двох дочок, обидві красуні, та се не в'язалося докупи. Протаґор сподівавсь геть іншого від скіфської басиліси. Й раптом, дуже невчасно й недоречно, він збагнув, що вразило його в сій жоні: вічі! Праве око в неї було чорне, а ліве каре. Він усміхнувся:

— Нащо тобі донька старого архонта-епоніма?

— Для мого сина, — відповіла вона

— Він же, речуть, має вже двох жін.

Протаґор знав, що новий володар Скіфії пойняв собі жоною свою мачуху — жону померлого вітця, та се була б надто слизька балачка, й він змовчав. Поправивши подушку під ліктем, яка збилася й почала муляти, басиліса сердито відповіла:

— Коли ти не відаєш, афінцю, то я скажу тобі, що й сама пішла за скіфського царя, коли він уже мав одну жону. А тепер мій син — володар над володарями.

Вона говорила тягучим дорійським діалектом, і Протаґор напружував слух, аби краще розуміти її. Двориком повз екус, де вони лежали, туди й сюди вешталися якісь тіні. Се могли бути басилісині роби, але Протаґора дратувало те постійне човгання, й невдоволеність, яка збурювалася в ньому, почала помалу переходити в роздратування. Кинувши всі на світі передсуди, він сказав, не стримуючи більше голосу:

— Афіни сподівалися від тебе, басилісо, маленької послуги, але ти не схотіла її зробити, хоч звеш себе еллінкою.

Гіпербол сидів у княгині в ногах і не знав, од якого вітру боронити себе. Чемно рипнувши стільчиком, він одважився на тихе слово:

— Кіріє, то так треба, як рече басиліса. Послухай її. То так треба…

Протаґор сердито блимнув на метека, та все ж мусив стриматися, бо бути вдома — одне, а в гостях — то зовсім інше, й довелося брати себе в руки. Басиліса примирливо сказала:

— Що не вийшло — те не вийшло, й не треба про се більше говорити. Поговоримо про доньку архонта-епоніма.

— Чого ти звертаєшся до мене з сим? — запитав афінянин.

— Бо без тебе старий архонт не віддасть її. А я не хочу, щоб мій син ішов під стіни Ольбії й руйнував їх. Я хочу зробити йому сей дарунок сама. Послухай мене, я теж еллінка й старша за тебе.

Вона, мов для того, щоб замиритися з молодим афінянином, узяла зі столика намисто й почала бавитись ним. І Протаґор зрозумів її порух, та се знову викликало в його душі хвилю обурення. Зрештою, хоч вона й мати наймогутнішого в світі басилевса, та й я ж не з вулиці взятий — мене послали сюди представником Афін, тож хай і вона зважає, сказав подумки Протаґор.

— Еллінам потрібна земля для колоній, — одверто сказав він, та се не здивувало Кіно. Мати скіфського володаря й досі пересипала в жменях коштовні камінці намиста.

— Я мати басилевса, — озвалась вона згодом. — І я теж еллінка й хочу, щоб на сій землі жило якнайбільш еллінів. Але ж не я володарка землі, та ти не хочеш того взяти собі в голову. Я тобі речу, щоб ти поміг із тією Герміоною.

Протаґор хотів був поспитати, що то за Герміона, тоді здогадався:

— Хіба ж архонт-епонім і сам не віддасть доньки своєї за могутнього басилевса Великої Скіфії?

Й тут знову рипнув стільчик і Гіпербол озвався тихим голосом:

— Іфікрат — дуже затята людина, кіріє… А басиліса Кіно хоче, щоб його донька вже й зараз жила в новому домі…

Протаґора мов стьобнули по щоках. Він аж сів на ложі.

— То ти хочеш купити собі доньку вільного елліна?

Кіно глузливо дивилася на нього й мовчала. Сей гоноровитий афінець мусив проковтнути й таку образу. Вона купить своєму синові молоду й гарну ольбіополітянку. Й сьому ніхто не зможе стати супротиву. Й Протаґор, зім'ятий і знищений твердим поглядом її різних очей, схилив голову й так і лишився сидіти, звісивши додолу взуті в припорошені сандалії ноги.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: