На брата брат – Юрій Мушкетик

…Довго й повільно збиралися правобережні полки, й переправлялися через Дніпро, й ще довше чекали Махмет‑Гірея з ордою. Гетьман нервувався. Гуляницького, котрий кілька разів вгризався кіннотою в московські обози, Трубецькому вдалося оточити, й ніжинський полковник брязнув замковою брамою перед самим носом князя та зачинився з чотирма тисячами козаків у Конотопі. Тепер він відчайно захищався там. Величезне московське військо здобувало два полки – Ніжинський та Чернігівський; і, може, то й правда, що у своїй хаті й кочерги стріляють, кілька днів плювали гранатами та бомбами осадці гармати з копців, окопні команди кротовили під стіни підкопи, на світанку двадцять восьмого квітня заблискотіли на широкому полі ризи, стрільці впали навколішки, попи поблагословили їх на неправе діло, й вони, просто з колін, рвонули на місто, волочачи за собою величезні драбини. Гармати били без угаву, порозжарювалися до синього, кілька тріснуло; московські ратники з галасом та ревінням полізли на стіни. Але не дрімали й ніжинці та чернігівці, стріляли без суєти та поспіху, в гущині московських лав картеч знаходила щедрий поживок, в одному місці стрільці навіть були видряпалися на мур, але їх збили звідти баштовим вогнем, а далі з стін чорними пекельними цівками бризнула розпечена смола, запарував окріп, полетіло каміння та колоддя. Московське військо відступило.

Трубецькой загнуздав свою ярість, вирішив добути місто іншим робом – засипати рів довкруж замку та навергати вал врівень з тим, що в місті. И знову запрацювали козацькі гармаші й стрільці з мушкетів, вночі козаки робили сміливі вилази, згрібали в мішки всю насипану московитами за день землю й тягнули на вал у місто – рів не глибшав, а вал ставав вищим. Одначе затявся й Трубецькой: від міста не відступав, тримав його в облозі, а тим часом кинув кілька полків на українські міста і села, було до пня спалено Борзну, чоловіків вистинано, жінок і дітей погнали полоном у Московщину; далі Ромодановський, Куракін, а з ними й драпіжний Безпалий напали на Ніжин, ніжинці вчинили вилазку, московити відтіснили їх за вали, сталася коротка утарчка з козаками Скоробагатька та затяжними полками, які надійшли на виручку Ніжина, наказний гетьман Скоробагатько потрапив у московський полон, але відступили й московити, відтак вернулися під Конотоп.

Гуляницький стояв на смерть.

Гетьман розумів, яке це йому опертя, яка факція на його користь: Трубецькой не може піти далі, залишивши у своєму тилу таке відважне, шалене військо, він стоїть мовби скутий, прип'ятий на ланцюзі до пакола, що має назву Конотоп, і власний розум велить йому, гетьману, вчинити там волейну потребу, зав'язати велику, вирішальну баталію. Але війська в нього ледь на третину московського, надто бракує комонників.

Толочачи торішні висохлі полини, оминаючи запорозькі чати, мчали через Дике поле до Криму посланці Виговського й верталися на загнаних конях з непевними обіцянками хана.

Врешті Виговський віддав війську наказ виступати. Він знову стояв на могилі й пропускав повз себе полки, які йшли з розгорнутими корогвами, сотенними прапорцями та значками, розтягнулися на дві верстви, там, вдалині, переходили через новий місток річку, й звідси, з чопика могили, здавалося, що то чиясь невидима рука перепускає через срібне кільце шовкову шалінку. Під гетьманом перебирав ногами вороний кінь, рвався вниз, до інших коней, гетьман вже збирався відпустити повіддя, поїхати в голову війська, та на могилу в супроводі двох козаків вимчав зігнутий кібцем молодецький, гостроокий татарин і, ощиривши частокіл жовтих зубів з щербинкою посередині, вихекнув з легень повітря й доповів по‑татарськи, що Махмет‑Гірей з тридцятьма тисячами ординчиків перебуває за два кінні перебіги звідси.

Виговський усміхнувся й відповів по‑татарськи:

– Якши.

Високо‑високо в небі, в прозорому підхмар'ї, неначе срібні хрестики, виблискували в променях сонця дніпровські чайки, нижче, поклавши могутні крила на висхідні потоки, погойдувався коршак, поглядав на зміясту дорогу, яку до самого видноколу заповнили вершники, піші козаки, прості та палубні вози, на котрих спали чорні потвори – гармати; він ще ніколи не бачив такого великого війська й, мовби в подиві, летів йому вслід.

Коршаком пролітав на вороному коні понад дорогою гетьман, обшита по краях жовтим шнуром саєтова кирея здіймалася за спиною, неначе крило. Він то затримувався на розгаслому броді, де голі козаки по пояс у каламутній воді, допомагаючи круторогим, перли на берег вози з гарматами та припасом, то збадьорливо вітався до пішаниць, то знову вилітав у голову війська й неухильно вів його на схід. Неухильно, але не прямо; здебільшого йшли путівцями, забирали то вліво, то вправо, іноді путівець спроваджував їх навіть на захід, але інший посилав знову на схід. Військо то посувалося через ліс, то йшло довгим, порослим кучерявими лозами та вільхами байраком, то видряпувалося на гору, а переваливши через неї, знову зникало в темній приладі глибокої долини. І через те важко було скласти йому лічбу, й ніхто не знав, куди воно прямує.

Погода стояла вітряна, хмарна; висвітлить дорогу сонце, а за півгодини чорними лисицями біжать по ній тіні від туч, далі й зовсім затягне небо сірою сукниною й посіється нудна мжичка. Дедалі темнішими й густішими ставали бори, убогішими садки, біднішими городи – рідко де квітував мак, дорідні, пишні півонії поступилися місцем суворим, байдужим жовтим лаплахам, все нужденніший і нужденніший вигляд мали хатки, зустрічалися вже й не білені – чорніло дерево зрубів, і куталися ті хатки не в кучерявий веселий вишняк, а в похмуру паморозь ялин.

Попереду козацького війська мчали летючі козацькі під'їзди, одні верталися, інші відлітали від війська, гетьман особисто розпитував усіх дозорців, що бачили й що чули. За Бахмачем, під селом Шаповалівкою козацькі під'їзди вистежили великий московський дозір, оточили його у вільховищі над ставом, частину ворожих дозорців порубали, частину захопили в полон. Потрапив до полону й Силка, котрий так запопадливо, гаряче й шалено обороняв для московитів Зіньків. У наметі біля криниці гетьман поодинці розпитував полонених про московське військо: скільки війська комонного й скільки пішого, скільки козаків з Безпалим, де і як ті війська стоять, скільки мають гармат, що відають про гетьманські полки. Найдужче його втішало, що московити нічого певного про його військо не знали.

Двадцять шостого червня до козаків долинув зоддалік глухий гуркіт. Хтось інший міг би мати його за громовицю, козацькі вуха одразу ж розпізнали, що то бурмотять гармати. Мимовільно прискорила біг кров, в серця цідився холодок – йшли до бойного поля, й невідомо, чиї чоботи протолочать дорогу назад, а чиї навіки вгрузнуть в землю на тому полі. Світило щедре літнє сонце, по небу пливли схожі на білі перини легкі пухнаті хмари – лягти б на ті перини й пливти невідь‑куди, й дивитися з височини на тих, котрі бігтимуть, ощирившись гострими лезами в пороховому диму; а вони торували путь на настирний, який ввірчувався в мозок, гарматний гуркіт.

Гетьман їхав попереду війська. Поруч нього – генеральний обозний, Богун, Тетеря та Степан Гуляницький, рідний брат Григорія, котрий тримав у Конотопі на своїх грудях все московське військо. Степан – нестеменний Григорій, та ж горда постава, такі ж самі чорні вуса й кучерява борода, й чорні тривожні провалля очей – може, саме оцей глухий гарматний випал поніс смерть брату? Поривався вперед і, пригашений гетьмановим поглядом, осаджував коня. В гетьманському почті їхав також Юхно Рокитка – висловухий, з синьою бородавкою на нижній губі козачок з тутешніх місць, з села Пальчики. Покивом пальця Виговський підкликав його до себе, щось розпитував.

…Гетьман нагло натягнув повіддя й підняв над головою руку, – подав знак до зупинки. Всі накази, розпорядження віддавав сам: де кому стати, як розташувати вози, де копати рови. Військо комашилося на яровому полі, на перший взір безладно, насправді ж всюди панував чіткий лад. Ще гетьман наказав багать не розкладати, страви не варити.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: