Опецькуватий Шаукель, здавалось, слухав неприємні новини з байдужим і навіть вдоволеним виглядом. Справді, чим гірші справи у Тода, тим яскравішими будуть політичні перемоги, яких домігся він сам за час відсутності імперського міністра.
— Шкода, що нашій державі доводиться канючити, — мовив Шаукель з виразом робленого смутку на обличчі.
Герман Тод нічого не відповів. Він крокував до машини. Його густі волохаті брови нависали над глибокими западинами очей. Серед моря сліпучого сонячного світла, на тлі яскравої зелені аеродромного поля висока похмура постать Германа Тода справляла враження привида, що випадково потрапив з чорних підземель під проміння ясного літнього дня.
Шофер у блискучому шкіряному комбінезоні, з великою поліцейською кокардою на кашкеті запобігливо відчинив перед ними дверцята автомобіля.
Тод важко опустився на заднє сидіння і ще дужче втягнув у плечі свою видовжену голову.
— Куди накажете, панове? — спитав шофер.
— На віллу, — пробурчав імперський міністр.
Кілька хвилин їхали мовчки. Політичному босові хотілося, щоб Тод сам запитав його про політичні справи. Але той не виявляв ані найменшого бажання до розмов.
— Я хочу порадувати тебе, Германе, — почав Шаукель. — Корпорація впевнено дивиться в майбутнє.
Тод звів у подиві брови.
— Я давно не чув з вуст мого політичного боса таких оптимістичних фраз. Мабуть, справи справді блискучі, якщо ти заговорив таким тоном, Гансе.
Заохочений увагою міністра, Шаукель пожвавішав:
— Ти знаєш, що я не перший рік керую корпорацією “Золотий ангел”. Коли ти поїхав, я був твердо переконаний, що нам не варто покладати особливі надії на панів з Браунгтона. Тим хлопцям вистачає клопоту й у себе вдома. Звичайно, я не хотів розхолоджувати тебе і бажав тобі тільки успіхів. Але за час твоєї відсутності ми діяли. Загони зеленоберетників збільшено до ста тисяч чоловік. Хлопці — що треба! Звичайно, їхня поведінка не зовсім… Але дарма. Зате це надійна сила в разі політичних заворушень. Коли почнуться страйки на заводах, особливо на атомних, ми зможемо використати їх проти робітників. Треба дати їм якусь запальну назву, щось із відтінком романтики. До речі, газети їх вже охрестили “Вогняним серцем”. Для молодих голів це непоганий стимул.
— “Вогняне серце”, — пробурмотів Герман Тод, про щось думаючи. — Політичні заворушення…
Шаукель заглянув у очі Германа Тода. Здавалося, хотів упіймати в його погляді затаєну мисль.
— Політичні заворушення, Германе, — річ можлива, — заговорив він квапливо, розуміючи, що інколи словом можна примусити співбесідника піти в думках тією стежкою, якою ти бажаєш. — Ми маємо міцний меч і міцну руку, яка їх тримає.
Той патетичний тон здавався Герману Тоду трохи смішним. Коли Шаукель виступав з помпезними промовами перед блискучою аудиторією можновладних корпоратистів і генералів, його пафос справляв враження. Але нащо вживати такий прийом зараз, у машині, де всі політичні мотиви розкрито до краю.
— Якщо ми маємо міцний меч, — прошамкав старечим ротом Герман Тод, — то я хочу знати, коли ми вдаримо.
— Але ж треба підготувати політичну основу… Населення співчуває комуністам…
— Форсуйте роботи на Голубому Беркуті! — все більше розпалювався імперський міністр. — Нехай весь світ побачить, на які злочини здатні комуністичні агенти.
— Безперечно, Голубий Беркут… — Шаукель запопадливо посміхнувся. — Добра пташка має міцні крила, але їй треба ще трошки підрости.
Герман Тод стомлено відкинувся на сидіння і безнадійно махнув рукою.
— Тебе, Гансе, не переговориш. Роби, як знаєш, тільки пам’ятай: час, час і час!
Шаукель вдоволено потер руки. Все йде, як слід. Імперія піднімається на своїх сталевих ногах, і скоро її крок грізною луною рознесеться по світу. Шаукель говорив замріяно, урочисто, мабуть, забувши в цю мить, що його майже ніхто не слухає. Власне, говорив для себе, бо вже давно кохався в фанатичній ідеї всесвітнього панування корпоратистської імперії.
— До речі, Германе, як у Браунгтоні дивляться на наші військові приготування? Сподіваюся, що це не дуже їх турбує. Вони повинні розуміти…
Міністр ніби аж ожив. Він повернув до політичного боса своє довгасте обличчя з яструбиним носом і хитрувато посміхнувся.
— Дві руки, які тримають один меч, не бояться одна одної!
— Ну, от бачиш, — зрадів бос, — наші діла не такі вже й погані. Якщо там не проти…
Імперський міністр підніс догори свого кістлявого вказівного пальця.
— Там не тільки не проти, але навіть вимагають найрішучіших дій. Там ставлять питання так: якщо ми хочемо одержати фінансову підтримку Браунгтонського уряду, ми повинні форсувати військові приготування проти Сходу. Час не терпить. Зволікання може привести до найприкріших наслідків. Технічний потенціал комуністів уже перевищив наші виробничі можливості. До того ж, останнім часом вони здійснили кілька грандіозних винаходів. Я сам читав у Браунгтоні повідомлення про те, що московські вчені закінчують роботи по продовженню життя. Крім того, вони вже пустили навколо нашої грішної планети дванадцять супутників і тепер можуть вільно координувати обстріл нашого континенту своїми далекосяжними ракетними снарядами. Зрештою, ви й самі це прекрасно знаєте. Напевно, наша контррозвідка не марнує часу.
— Так, про це я поінформований, — скромно підтвердив Шаукель.
— Тоді ти мусиш знати, що нам треба діяти якнайрішучіше. Політичні загони — це крапля в, морі. Нас повинні цікавити, насамперед, роботи наших дослідних інститутів.
Шаукель самовдоволено посміхнувся.
— Чому ти радієш? — глянув на нього з подивом імперський міністр.
— Маю підстави, Германе. Даремно ти думаєш, що Ганс Шаукель займається тільки дрібними політичними авантюрами. Ми теж готуємо грандіозне відкриття, можливо, навіть грандіозніше, ніж все, що роблять зараз на Сході. Коротше: механічне серце сконструйоване.
— Овва? Нарешті! — Герман Тод рвучко подався вперед.
— Винахід Берна поставить нашу країну на перше місце в світі. Звичайно, роботи ще не цілком завершені, але вже ясно, що ми одержуємо колосальну зброю. Таємна поліція встановила нагляд за клінікою Берна. Вчора мені повідомили, що перший вдалий експеримент над людиною здійснено. В нашому місті вже є людина з механічним серцем. Берн не знає про наші наміри, але тепер, мені здається, коли роботи закінчено, треба розкрити карти. Сьогодні ж ми викличемо його до себе і поговоримо про все відверто.
— Людина з механічним серцем! — вражено бурмотів старий міністр.
— Механічне серце — це броньоване серце, принаймні таким його можна робити, це серце солдата, який не боїться кулі, якому не страшна примара смерті, — все дужче й дужче запалюючись, говорив Ганс Шаукель.
— Це сто тисяч, п’ятсот тисяч, мільйон безсмертних, невразливих вояків, які підуть за нашим наказом хоч до чорта в пекло. О господи! — Імперський міністр набожно звів догори руки. — Нарешті ти зглянувся на твоїх вірних слуг!
— Ну, ось так завжди буває, — напівжартівливо поскаржився Шаукель. — Хтось робив справу, а дякують Богові!
Міністр повернувся до Шаукеля і поплескав його по плечі.
— Гансе, корпорація ніколи тебе не забуде. Ми робимо спільну справу, а Бог… що ж, нехай він допомагає нам усім. У Браунгтоні мені сказали, що ми повинні самі собі допомогти і самі собі віддячити за наші турботи. — Він показав рукою на схід. — Он там. Розумієш мене? Подяка там.
— Вічні обіцянки, — пробуркотів Ганс Шаукель, хоч на обличчі його вже проступив вираз задоволення. Імперський міністр таки оцінив його старання.
Вони вже в’їхали в місто, коли політичний бос раптом сказав:
— Треба викликати поліцай-президента. Може, він повідомить нам що-небудь цікаве.
Шаукель взяв трубку радіотелефону і, натиснувши потрібні кнопки, гукнув у мембрану: