— Смерть комунізму! — зарепетували сотні голосів в передніх рядах. Але в задніх рядах грізно полинув гомін незадоволення і протесту. Прокурор, блиснувши очима, підняв РУКУ-
— Підривні елементи не вдовольнились цим злочином! Вони спровокували на заводах Бруклінгема страйк, який був жорстоко придушений, незважаючи на заборону уряду імперії! Цю акцію виконав агент іноземної держави, колишній поліцай-президент Екельгафт!.. Спеціальна урядова комісія розслідувала події і наочно пересвідчилась у справедливості обвинувачення…
В залі пролунали крики обурення, які перемішувались з демагогічними вигуками легіонерів “Вогняного серця”. Голова трибуналу встав, подивився в зал.
— Поводьтеся пристойно, або я накажу очистити приміщення. Тут, очевидно, є спільники злочинців!..
— Немає потреби говорити далі, — підсумував прокурор. — Я прошу трибунал заслухати самих підсудних, і вони підтвердять справедливість моїх слів!..
Голова трибуналу кивнув прокурору. Той сів за свій столик, втупився в папери. Генерал, не повертаючи голови, наказав:
— Підсудний Грюнтер! Встаньте!..
Інженер підвівся, поглядом мерця обвів зал, повернувся до трибуналу. Генерал зашелестів паперами.
— Ви дали наказ про передчасне затоплення водоймищ? — різко запитав він.
— Так! — тихо, байдужим голосом відповів інженер.
— Які цілі ви переслідували цією акцією?
— Я виконував наказ.
— Хто вам дав наказ?
— Резидент комуністичної розвідки.
— Давно ви зв’язані з ним?
— Три роки…
— Що вам було обіцяно за цей злочин?
— Виїзд в комуністичну конфедерацію і десять мільйонів доларів…
Прокурор переможно глянув у зал. Генерал вдоволено промовив:
— Підсудний, сядьте!
Інженер понуро сів і завмер в непорушній позі. Голова трибуналу повернувся до оборонців.
— У вас є запитання?
— Ні,— лаконічно відповіли ті.
— Підсудний Екельгафт! — почувся знову голос генерала. — Встаньте!
Екельгафт підскочив, немов наелектризований, витягнув вздовж тіла свої довгі руки, закліпав повіками.
— Ви послали загони поліції для придушення страйку?
— Так! — хрипко відповів Екельгафт, бездумно дивлячись на генерала.
— Вам було передано наказ про те, щоб ви не вживали зброї?
— Так точно!
— Чому ви порушили цей наказ? З якою метою ви спровокували кровопролиття?
— Я мав вказівки від іноземної розвідки.
— Розвідки якої країни?
— Комуністичної конфедерації.
— Давно ви служите цій розвідці?
— Десять років…
— Сідайте!
Екельгафт сів, витираючи на лобі піт. Генерал полегшено зітхнув, хотів щось сказати, але в цей час із задніх рядів пролунав жіночий голос:
— Не слухайте його! Це провокація.
Різко задзеленчав дзвоник. Голова трибуналу грізно подивився в той бік, звідки почувся вигук.
— Хто порушив порядок? Пане поліцай-президент! Вживіть заходів!
Арнольд зірвався з місця, щось сказав начальнику поліцейського конвою. Але в цей час натовп біля входу розступився, і через весь зал до стола трибуналу швидко попрямувала жінка з пакунком в руках. її супроводжувало двоє чоловіків. Арнольд зблід. Це була його мати — Гелена. Спочатку він хотів щось сказати, та в останню мить стримався.
Гелена наблизилась до стола трибуналу.
— Це я порушую “порядок”, — промовила вона.
— Що ви хочете? — різко спитав генерал.
— Все те, що твориться на суді і в чому ви обвинувачуєте підсудних — провокація і страшна брехня!..
Задні ряди підтримали ЇЇ слова вдоволеними вигуками. Члени трибуналу обмінялись тривожними поглядами. Генерал, втупившись очима в Гелену, проскрипів:
— Ви хочете виступити свідком?
— Так!
— Принесіть присягу.
Жінка поклала праву руку на невеличкий молитовник, що лежав край столу, і урочисто повторила за генералом:
— Клянусь Богом всемогутнім, що я буду свідчити правдиво й чесно…
— Ви знаєте, яку відповідальність берете на себе?
— Так! Але я знаю, що роблю! На цьому процесі обвинувачуються не ці два підсудні, а наші робітничі організації, всі прогресивні люди країни…
— Досить! — суворо крикнув генерал. — У вас є факти?
— Є! — відрізала Гелена. — Ось вони!..
Зал завмер. Люди, витягнувши голови, намагалися побачити, що робиться біля столу трибуналу. Гелена передала пакунок двом чоловікам, які супроводжували її. Вони швидко розгорнули папір. Це був портативний магнітофон.
— Що ви принесли? — запитав генерал.
— Тут записана розмова, яка має пряме відношення до сьогоднішнього процесу.
— Хто ви така? Ваше прізвище?
— Гелена Рок! Працюю у Германа Тода.
— Імперського міністра?
— Так!..
Один з членів суду схилився до генерала і прошепотів йому на вухо:
— Це мати поліцай-президента… Будьте обережні!
Голова трибуналу глянув на Арнольда і одразу ж переконався, що гак воно і є. Поліцай-президент сидів схвильований і блідий.
— Ви мусите вислухати запис! — пролунали десятки голосів. — Конституція для всіх!
— Тихо! — Генерал щосили закалатав дзвоником. — Суд об’єктивно й справедливо оцінить всі факти… Прошу вас, пані, що ви хотіли сказати?
Арнольд грізно подивився на матір, але вона тільки обпекла його презирливим поглядом.
Один із супутників Гелени включив магнітофон. І всі почули розмову, яка відбувалася в кабінеті Германа Тода в день трагічного затоплення долини Голубого Беркута.
Трибунал заціпенів. Генерал не знав, що робити. Арнольд важко дихав, дивлячись широко відкритими очима на матір, яка, мов переможець, стояла біля трибуналу.
— Ганьба! — залунали тисячі голосів. Та генерал заверещав на весь зал:
— Ваші свідчення фальшиві! Це підступні дії комуністичних агентів!
Гелена блиснула очима, вибігла на підвищення.
— Фальшиві?! — гукнула вона. — Як ви смієте це говорити, коли своїх вірних слуг, котрі сидять на кріслі підсудних, ви судите для того, щоб розправитися з ненависними вам людьми! Адже всім відомо, що придушити страйк дав наказ не Екельгафт через якогось там міфічного резидента, а новий прем’єр-міністр Стар! Ви використали його для розв’язування нової війни, для розправи з нашими братами й сестрами! Ви хочете весь світ перетворити в німих і покірних рабів, які мовчазно виконуватимуть волю “Золотого ангела”…
В залі здійнявся страшенний крик.
— Брехня! Геть уряд Петера Стара! Припинити фальшиве судилище!
Гелена підняла руку.
— Ви чуєте голос народу?.. Народ вимагає, щоб Петер Стар припинив страшну ядерну війну, яка загрожує світові катастрофою! Геть уряд, який іде проти волі народу!
Раптом на підвищення вискочив оскаженілий Арнольд. В його руці синювато виблискував револьвер. Очі поліцай-президента сипали іскрами, нічого людського не було в тих очах. Чужа воля керувала ним, вона наказувала йому: “Хто проти мене, той твій ворог, ворог імперії”.
— Замовчи! — прогримів Арнольд.
У ту ж мить запанувала зловісна тиша. Навіть члени трибуналу й прокурор не могли отямитися. Вони ніколи не бачили поліцай-президента в такому розлюченому стані.
— Геть звідси, виродку, — продзвенів голос Гелени. — Ця людина — мій син! Стар перетворив його в слухняного раба — сліпого виконавця його волі!..
— Замовчи! — зарепетував Арнольд, зовсім скаженіючи. Пролунав постріл. Гелена схопилась рукою за груди і зі стогоном впала на поміст.
— Закон! Де закон? — загримів зал. — Вбивці!..
— Розігнати це бидло! — крикнув Арнольд. Поліцейські дали з карабінів чергу в повітря. Публіка, ламаючи стільці, кинулася до виходу. Надворі охоронні загони оточили будинок. Вони хапали людей і кидали їх у закриті машини.
Арнольд, заціпенівши, стояв біля матері і божевільними очима дивився в ЇЇ мертве лице. Потім він нагнувся, взяв її на руки і тихо пішов до виходу. Ніхто не зупинив його. Він ішов з піднятою головою, з гарячковим блиском в очах, ішов неквапом, похитуючись, немов саме втілення божевільного відчаю і каяття.