Людина без серця (співавт. Ю. Бедзик) – Олесь Бердник

— Смерть комунізму! — зарепетували сотні голосів в передніх рядах. Але в задніх рядах грізно полинув гомін незадоволення і протесту. Прокурор, блиснувши очима, підняв РУКУ-

— Підривні елементи не вдовольнились цим злочином! Вони спровокували на заводах Бруклінгема страйк, який був жорстоко придушений, незважаючи на заборону уряду імперії! Цю акцію виконав агент іноземної держави, колишній поліцай-президент Екельгафт!.. Спеціальна урядова комісія розслідувала події і наочно пересвідчилась у справедливості обвинувачення…

В залі пролунали крики обурення, які перемішувались з демагогічними вигуками легіонерів “Вогняного серця”. Голова трибуналу встав, подивився в зал.

— Поводьтеся пристойно, або я накажу очистити приміщення. Тут, очевидно, є спільники злочинців!..

— Немає потреби говорити далі, — підсумував прокурор. — Я прошу трибунал заслухати самих підсудних, і вони підтвердять справедливість моїх слів!..

Голова трибуналу кивнув прокурору. Той сів за свій столик, втупився в папери. Генерал, не повертаючи голови, наказав:

— Підсудний Грюнтер! Встаньте!..

Інженер підвівся, поглядом мерця обвів зал, повернувся до трибуналу. Генерал зашелестів паперами.

— Ви дали наказ про передчасне затоплення водоймищ? — різко запитав він.

— Так! — тихо, байдужим голосом відповів інженер.

— Які цілі ви переслідували цією акцією?

— Я виконував наказ.

— Хто вам дав наказ?

— Резидент комуністичної розвідки.

— Давно ви зв’язані з ним?

— Три роки…

— Що вам було обіцяно за цей злочин?

— Виїзд в комуністичну конфедерацію і десять мільйонів доларів…

Прокурор переможно глянув у зал. Генерал вдоволено промовив:

— Підсудний, сядьте!

Інженер понуро сів і завмер в непорушній позі. Голова трибуналу повернувся до оборонців.

— У вас є запитання?

— Ні,— лаконічно відповіли ті.

— Підсудний Екельгафт! — почувся знову голос генерала. — Встаньте!

Екельгафт підскочив, немов наелектризований, витягнув вздовж тіла свої довгі руки, закліпав повіками.

— Ви послали загони поліції для придушення страйку?

— Так! — хрипко відповів Екельгафт, бездумно дивлячись на генерала.

— Вам було передано наказ про те, щоб ви не вживали зброї?

— Так точно!

— Чому ви порушили цей наказ? З якою метою ви спровокували кровопролиття?

— Я мав вказівки від іноземної розвідки.

— Розвідки якої країни?

— Комуністичної конфедерації.

— Давно ви служите цій розвідці?

— Десять років…

— Сідайте!

Екельгафт сів, витираючи на лобі піт. Генерал полегшено зітхнув, хотів щось сказати, але в цей час із задніх рядів пролунав жіночий голос:

— Не слухайте його! Це провокація.

Різко задзеленчав дзвоник. Голова трибуналу грізно подивився в той бік, звідки почувся вигук.

— Хто порушив порядок? Пане поліцай-президент! Вживіть заходів!

Арнольд зірвався з місця, щось сказав начальнику поліцейського конвою. Але в цей час натовп біля входу розступився, і через весь зал до стола трибуналу швидко попрямувала жінка з пакунком в руках. її супроводжувало двоє чоловіків. Арнольд зблід. Це була його мати — Гелена. Спочатку він хотів щось сказати, та в останню мить стримався.

Гелена наблизилась до стола трибуналу.

— Це я порушую “порядок”, — промовила вона.

— Що ви хочете? — різко спитав генерал.

— Все те, що твориться на суді і в чому ви обвинувачуєте підсудних — провокація і страшна брехня!..

Задні ряди підтримали ЇЇ слова вдоволеними вигуками. Члени трибуналу обмінялись тривожними поглядами. Генерал, втупившись очима в Гелену, проскрипів:

— Ви хочете виступити свідком?

— Так!

— Принесіть присягу.

Жінка поклала праву руку на невеличкий молитовник, що лежав край столу, і урочисто повторила за генералом:

— Клянусь Богом всемогутнім, що я буду свідчити правдиво й чесно…

— Ви знаєте, яку відповідальність берете на себе?

— Так! Але я знаю, що роблю! На цьому процесі обвинувачуються не ці два підсудні, а наші робітничі організації, всі прогресивні люди країни…

— Досить! — суворо крикнув генерал. — У вас є факти?

— Є! — відрізала Гелена. — Ось вони!..

Зал завмер. Люди, витягнувши голови, намагалися побачити, що робиться біля столу трибуналу. Гелена передала пакунок двом чоловікам, які супроводжували її. Вони швидко розгорнули папір. Це був портативний магнітофон.

— Що ви принесли? — запитав генерал.

— Тут записана розмова, яка має пряме відношення до сьогоднішнього процесу.

— Хто ви така? Ваше прізвище?

— Гелена Рок! Працюю у Германа Тода.

— Імперського міністра?

— Так!..

Один з членів суду схилився до генерала і прошепотів йому на вухо:

— Це мати поліцай-президента… Будьте обережні!

Голова трибуналу глянув на Арнольда і одразу ж переконався, що гак воно і є. Поліцай-президент сидів схвильований і блідий.

— Ви мусите вислухати запис! — пролунали десятки голосів. — Конституція для всіх!

— Тихо! — Генерал щосили закалатав дзвоником. — Суд об’єктивно й справедливо оцінить всі факти… Прошу вас, пані, що ви хотіли сказати?

Арнольд грізно подивився на матір, але вона тільки обпекла його презирливим поглядом.

Один із супутників Гелени включив магнітофон. І всі почули розмову, яка відбувалася в кабінеті Германа Тода в день трагічного затоплення долини Голубого Беркута.

Трибунал заціпенів. Генерал не знав, що робити. Арнольд важко дихав, дивлячись широко відкритими очима на матір, яка, мов переможець, стояла біля трибуналу.

— Ганьба! — залунали тисячі голосів. Та генерал заверещав на весь зал:

— Ваші свідчення фальшиві! Це підступні дії комуністичних агентів!

Гелена блиснула очима, вибігла на підвищення.

— Фальшиві?! — гукнула вона. — Як ви смієте це говорити, коли своїх вірних слуг, котрі сидять на кріслі підсудних, ви судите для того, щоб розправитися з ненависними вам людьми! Адже всім відомо, що придушити страйк дав наказ не Екельгафт через якогось там міфічного резидента, а новий прем’єр-міністр Стар! Ви використали його для розв’язування нової війни, для розправи з нашими братами й сестрами! Ви хочете весь світ перетворити в німих і покірних рабів, які мовчазно виконуватимуть волю “Золотого ангела”…

В залі здійнявся страшенний крик.

— Брехня! Геть уряд Петера Стара! Припинити фальшиве судилище!

Гелена підняла руку.

— Ви чуєте голос народу?.. Народ вимагає, щоб Петер Стар припинив страшну ядерну війну, яка загрожує світові катастрофою! Геть уряд, який іде проти волі народу!

Раптом на підвищення вискочив оскаженілий Арнольд. В його руці синювато виблискував револьвер. Очі поліцай-президента сипали іскрами, нічого людського не було в тих очах. Чужа воля керувала ним, вона наказувала йому: “Хто проти мене, той твій ворог, ворог імперії”.

— Замовчи! — прогримів Арнольд.

У ту ж мить запанувала зловісна тиша. Навіть члени трибуналу й прокурор не могли отямитися. Вони ніколи не бачили поліцай-президента в такому розлюченому стані.

— Геть звідси, виродку, — продзвенів голос Гелени. — Ця людина — мій син! Стар перетворив його в слухняного раба — сліпого виконавця його волі!..

— Замовчи! — зарепетував Арнольд, зовсім скаженіючи. Пролунав постріл. Гелена схопилась рукою за груди і зі стогоном впала на поміст.

— Закон! Де закон? — загримів зал. — Вбивці!..

— Розігнати це бидло! — крикнув Арнольд. Поліцейські дали з карабінів чергу в повітря. Публіка, ламаючи стільці, кинулася до виходу. Надворі охоронні загони оточили будинок. Вони хапали людей і кидали їх у закриті машини.

Арнольд, заціпенівши, стояв біля матері і божевільними очима дивився в ЇЇ мертве лице. Потім він нагнувся, взяв її на руки і тихо пішов до виходу. Ніхто не зупинив його. Він ішов з піднятою головою, з гарячковим блиском в очах, ішов неквапом, похитуючись, немов саме втілення божевільного відчаю і каяття.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: