Стар і Тод опустилися в крісла. Кілька секунд тривала напружена мовчанка. Нарешті Герман Тод, плямкаючи губами, промовив:
— Отже, сьогодні ми маємо вирішити все, що нас турбує. Час не жде! Будемо рішучими, панове! — Він зробив коротку паузу і глибоко вдихнув повітря. — Міжнародний комунізм упевнено займає позиції не тільки на світовій арені, але і всередині нашої імперії, у свідомості нашого народу. Я не буду говорити вам, до чого все це може призвести. Нам треба переходити в наступ, доки нас не знищили. Військового потенціалу імперії вистачить, щоб виступити на герць зі Сходом.
— Нас агітувати не треба, Германе, — буркотливо озвався Шаукель.
Імперський міністр скривився, незадоволено глянув на політичного боса.
— Головне, що нас турбує — це армія, — провадив він далі. — Зараза соціалістичних ідей проникла глибоко у свідомість народу, тому армія в такому вигляді, як вона є — ненадійна! Нам потрібна армія, яка буде зовсім вільною від усякого впливу, яка знатиме одного господаря — “Золотого ангела”. Покладати надії на Браунгтон, як ви, напевно, знаєте, нічого. Вони передають ініціативу в наші руки… Ми мусимо діяти самостійно. Досить зволікання і нерішучості! Ми організуємо процес над інженером Грюнтером в справі Голубого Беркута, що дасть нам можливість посилити наступ на робітників… Водночас уряд проведе підготовку армії до рішучого військового наступу. Ми чекаємо від вас, пане Стар, кардинальних дій. Ви розумієте мене, пане Стар?
Тод замовк. Всі погляди звернулися на Петера. У голові Стара снувала одна думка: “Треба негайно вимагати елемент!”
Він обвів очима корпоратистів, зупинив погляд на обличчі Фінса.
— Перше ніж говорити про справу, я хочу, панове, звернутися до вас з проханням.
Присутні здивовано переглянулися.
— Що ви хочете? — Нічого не розуміючи, Шаукель подався вперед. — Хіба ви не господар країни? Невже ваше прохання настільки казкове?
Стар схаменувся. “Шаукель має рацію! Я почав надто благально, і це насторожило їх!”
— Я звертаюся до вас, пане Фіне…
Герман Тод невдоволено затарабанив по столу пальцями. Весь його вигляд так і говорив: ну, що він знову грає комедію? Але Тод змовчав.
— Пане Фіне! — продовжував Стар. — Мені негайно потрібно п’ять грамів радіоактивного трансуранового елемента 111. Не пізніше сьогоднішнього дня!
— Навіщо?.. Я перепрошую… — здивовано підняв ріденькі кущики брів Фіне.
— Я не схильний звітуватись перед вами! — різко промовив Стар.
— Але ж зрозумійте: ваше бажання виконати неможливо! Елемент 111 добувається в кількості двадцяти грамів протягом року, і всі наявні запаси його передаються в центральну лабораторію для експериментальних робіт над атомною зброєю.
Гнівна зморшка лягла між бровами у Стара. Його красиве лице спохмурніло.
— Мені набридли ваші пояснення, — не втримався Стар. — Ви повинні дати мені цей елемент.
Ерік Фіне, немов півень, схопився з місця.
— Пане! Ви забуваєте, що я почесний президент корпорації “Золотий ангел”! Як ви смієте говорити зі мною таким тоном!
Лють і відчай залили груди Стара. Він втратив здатність володіти собою, у голову важко вдарила кров. Очі прем’єра — гострі, налиті кров’ю — вп’ялися в Фінса.
— Я наказую тобі! — прохрипів він. — Я наказую тобі дати елемент 111!
Присутні заніміли, смертельна блідість вкрила обличчя Фінса. Всі чекали, що під гнівним, вольовим поглядом Стара Фіне перетвориться в слухняного кролика. Адже до нього було звернено наказ людини без серця. Та минула хвилина, друга, і нічого не змінилося. Фіне, полегшено зітхнувши, сів у крісло і єхидно засміявся.
Петер схаменувся. Він видав себе. Ганьба! Адже Берн застерігав його. Він не повинен був виходити з дому, вставати з постелі. В цьому напруженні волі витрачалися його останні запаси радіації.
Голова Стара низько схилилася. Треба шукати вихід! Де він? Єдиний вихід — відкрити секрет!.. Я потрібний їм — вони підтримають мене…
Петер Стар сухим поглядом подивився на Тода.
— Я розповім вам усе. Панове… я змушений говорити з вами відверто.
Корпоратисти з цікавістю перезирнулися.
— Моє серце зупиняється! — тихо промовив Стар.
— Ваше серце? — здивовано вигукнув Шаукель. — Ах так! — схаменувся він, згадавши, про яке серце говорить Стар.
— Так, — повторив прем’єр, — моє серце зупиняється. Сьогодні останній день мого життя. Якщо я не одержу елемента з атомним номером 111, — я не доживу до ранку.
— Хто вам сказав про це? — запитав Тод.
— Хірург Берн, який сконструював моє серце.
— Ви його бачили?
— Він приїхав, щоб попередити мене.
— Чому ж він не зробив усього, що треба?
— У Берна немає елемента.
Кілька хвилин Тод і Шаукель стиха перемовлялись між собою. Нарешті імперський міністр поглянув на Стара.
— І ви знову одержите свою силу після зарядки батареї? — спитав він.
— Так!
Герман Тод хвилину замислено дивився на свої довгі, кістляві руки, потім звернувся до Фінса:
— Іменем “Золотого ангела” ми просимо вас дати наказ про виділення необхідної кількості елемента 111 для прем’єр-міністра імперії! — урочисто промовив він.
— Воля “Золотого ангела” — закон! — пискнув Фіне і хитрувато посміхнувся.
Петер не міг стримати радісного пориву.
— Значить, я одержу… елемент?
— Сьогодні ж… негайно! — відповів Фіне.
— Ні, зачекайте! — рішуче озвався Тод. — Тепер розмова у нас піде інакше…
— Що ви маєте на увазі?
— Ви розумієте, Стар, — сухим, діловим тоном почав Тод, — тепер ваше життя цілком залежить від нас! Не турбуйтесь, ми не будемо нагадувати вам про це. Забудемо маленьку суперечку на сьогоднішньому засіданні. Але запам’ятайте раз і назавжди — всі накази чи постанови “Золотого ангела” ваш уряд буде виконувати беззастережно. Без консультації з нами ви не здійсните жодного значного заходу. Коротше, у ваших діях повинна втілюватися воля “Золотого ангела”! Розумієте?..
— Це що — шантаж? — тихо запитав Стар. Його очі нагадували очі зацькованого звіра. Обурення піднялося в його грудях. Але він стримався, бо знав, що іншого виходу нема.
— Не шантаж, а ультиматум! — сухо відповів Тод. — Ви згодні зі мною, панове?
— Так! — схилив голову Шаукель.
— Так! — сказав Фіне.
— Так! — глухо відгукнулись інші члени корпорації. Запанувала тиша. Нарешті почувся в’ялий, непевний голос Стара:
— Я згоден! Воля “Золотого ангела” — моя воля!
Тод, не приховуючи своєї радості, встав і урочисто проголосив:
— Панове! Припинимо засідання! Пан прем’єр-міністр мусить зробити все необхідне для свого здоров’я… Його здоров’я — наша спільна справа. Засідання продовжимо сьогодні вночі.
Стар підвівся, непевним кроком підійшов до Фінса.
— Поїдемо?
— Я до ваших послуг, пане прем’єр-міністр, — запобігливо верескнув старик.
Він рвучко підхопився з-за столу і попрямував до дверей. Стар важко пішов за ним. Велике нервове збудження остаточно знесилило його. Відчинилися двері. Петер ступив крок — і раптом світ поплив у його очах. Тіло Стара важко посунулося на підлогу.
Фіне підтримав прем’єра, злякано закричав:
— Панове! Допоможіть!..
Із залу вискочили Тод, Шаукель, ще кілька корпоратистів. По сходах уже біг Арнольд, перестрибуючи через три приступки. Він підхопив Стара на руки, тривожно подивився в його бліде обличчя.
— Володарю! Що з вами?..
— В лабораторію! — прохрипів Стар. — Негайно в лабора…
На губах прем’єра виступила піна. Арнольд безпорадно глянув на Фінса.
— Куди він хотів?..
— За мною, — скомандував старик. — Поїхали…