— Я згоден теж! Виступаємо негайно!.. Баретті! Передайте по радіо всім організаціям країни: “Виступ сьогодні о третій годині дня. Маніфестація буде мирною. Зброю вживати лише в крайніх випадках. За волю і щастя! “Комітет мужніх”.
Баретті взяв листок радіограми і вийшов з печери. Через хвилину зафуркотів мотор, і світло фар ковзнуло по полю. Баретті поїхав на одну з таємних пересувних радіостанцій “Комітету мужніх”, що переховувалася в горах.
— Друзі, — промовив Гартман. — Давайте востаннє подивимось на карту. Нам треба зважити кожну деталь.
На грубо тесаному столику розстелили карту Бруклінгема. Синіми кружалами на ній були позначені райони атомних заводів.
Рука Гартмана ковзнула по кружалах.
— Але на який з цих об’єктів поїде диктатор? — спитав він, дивлячись на Гельда. — У нас не вистачить людей, щоб блокувати всі заводи. Та й захисних екранів виготовлено не досить.
Гельд, примруживши очі, пожартував:
— Якщо знаєш, де у синички гніздо, то й синичку легко спіймати. — Він твердо показав на одну з синіх точок. — Сюди. Завод Фінса. Тільки він виготовляє елемент 111.
Гартман допитливо подивився на обличчя Гельда, що здавалося тепер суворим і незворушним, немов витесаним з великої брили каменя.
— Це точно? — перепитав Гартман недовірливо.
— Це більше, ніж точно, друже. Всі наші сили повинні сконцентруватися біля заводів Фінса. Навіть якби нам довелося прийняти бій цілої танкової дивізії, ми не повинні відступати.
Почулися тривожні голоси:
— У нас не вистачить сил!
— А чи не краще придумати інший варіант оборони?
— Десяток танків зімнуть нас!
Гельд підняв руку і спокійною посмішкою погамував раптову тривогу. Він щось обдумував, щось подумки підраховував. Нарешті промовив:
— У нас триста екранів. Цього цілком досить. Триста екранізованих бійців стануть в перші лави. Вони й зустрінуть психічну атаку диктатора. Інші товариші, добре озброєні, головним чином, гранатами і ракетними рушницями, сховаються за стінами заводу і в його корпусах. Вони не повинні бачити диктатора і чути його голосу. Якщо танки прорвуться, вони закидають їх гранатами і не пропустять в реакторні цехи.
— А якщо?.. — вихопився з темноти тривожний голос і чорним кажаном шугнув по найдальших закутках.
— Так, друзі, може бути й оте найстрашніше “якщо”, — вів далі Гельд, спохмурнівши. — Може трапитися й так, що танки прорвуться в цехи…
— …і все загине! — вигукнув той самий сполоханий голос. Гельд щосили ляснув по столі долонею. В його очах світився гнів.
— Хто каже, що все загине? У нас є останній засіб, і ми, не вагаючись, скористаємося ним. — Гельд суворим поглядом обвів усіх. — Якщо трапиться найгірше… — Він на мить затамував подих, — то ми… підірвемо реакторні цехи. Підірвемо весь завод.
Загомоніли, захвилювалися люди. Пропозиція Гельда була сміливою і водночас відчайдушно небезпечною. Знищення цілого заводу могло викликати негайні репресивні заходи уряду.
— Нас розіб’ють з повітря!
— Це викличе репресії по всій країні!..
Але Гельд і на цей випадок мав продуману, несхитну відповідь.
— Друзі, — сказав він, — ви забули одне: диктатор вже не користується підтримкою “Золотого ангела”, його розходження з Германом Тодом дійшли до крайньої межі. До того ж “Золотий ангел” не посміє кинути проти нас війська, бо він побоїться обурення в країні. Зрозумійте, товариші, що самі ми нічого не вдіємо, якщо в день нашого останнього двобою з Петером Старом нас не підтримають мільйони людей в усіх містах імперії.
Гельд втомлено сперся обома руками на стіл.
— Товариші, друзі! Але хто сказав, що диктатор прорветься до заводу? Я особисто переконаний, що ми отримаємо перемогу в першій же сутичці. Не він, а ми його примусимо покинути поле бою.
Збори закінчились. Гартман наказав виходити обережно, не привертаючи до себе уваги поліції, яка посилено патрулювала передмістя. Нарешті в печері лишилось тільки троє: Гартман, Гельд і Берн.
— Скажіть, докторе, — звернувся Гартман до Йогана, — ви вірите в успіх нашої операції?
— Я вірю в те, що мої екрани не підведуть, — сухо відрубав Берн, мерзлякувато кутаючись у свого плаща. — Що ж до політичної сторони, то це вже ваша справа.
Гельд засміявся. Повернувши до доктора своє добродушне широке обличчя, хитрувато підморгнув йому і сказав:
— Ви прийшли до нас в цю темну печеру, ви дали нам зброю для врятування країни від найжахливішої політики, яку будь-коли знало людство, і впевнено говорите, що ви не торкаєтесь політики.
Йоган Берн уважно подивився на нього, звів на переніссі брови і враз голосно розреготався.
— Ха-ха! Он ви про що? — Він міцно стиснув Гельда за плечі, потім обняв одночасно Гельда і похмурого Гартмана, жартівливо хитнув їх в один, в другий бік. — Таки добились свого! Таки втягнули Йогана Берна в політичний вир!
— Життя вас втягнуло, докторе, — відповів йому Гартман.
— Так, так, життя! — ніби сам до себе озвався Берн.
Вони вийшли в темінь ночі і повільно, тримаючись попід руки, немов школярі, попростували через поле до міста…
“Золотий ангел” стривожений
— Резюме таке: війна затягнулася. Ми опинилися перед коаліцією держав, які мають потужний військовий потенціал. Уряд комуністичної конфедерації в ноті, яку я вам тільки що зачитав, попереджає нас про свою допомогу західним країнам, якщо ми не припинимо війну. Світова рада засуджує нас, Браунггон умиває руки!.. В такій складній ситуації ми мусимо твердо вирішити, що робити далі…
В просторому залі будинку корпорації зібрався кабінет міністрів разом з керівниками “Золотого ангела”. Імперський міністр закінчував доповідь про результати політики уряду за останні місяці. Картина була нерадісною.
— А тепер, панове, я слухаю вас! — сказав Тод, оглядаючи присутніх.
Підвівся Шаукель. Взяв олівець, покрутив його, поставив сторч на стіл.
— Рішення може бути тільки одне! Ми не повинні ждати вступу в дію збройних сил комуністів. Треба вдарити першими, щоб одним ударом паралізувати стратегічні центри ворога! Потім ми введемо на його територію головні контингенти армії. Схід — наш основний ворог! Захід схилиться перед нами, якщо ми розіб’ємо комуністичну фортецю…
— Я цілком підтримую пана Шаукеля! — пискнув Фіне. — Браунггон рішуче підтримає нас, коли побачить нашу перевагу. І не тільки підтримає, а й визнає наш пріоритет в справах цього континенту…
Один за одним виступали члени “Золотого ангела”, міністри імперського уряду. Вони підтримували пропозицію Шаукеля про негайний виступ проти Сходу. Тод урочисто й твердо прокарбував:
— Значить, вирішено! Ми негайно викличемо Стара для підготовки нових контингентів армії. Але я хотів би, панове, сказати вам відверто про одну річ… — Тод на хвилину замовк і сухим, настороженим поглядом обмацав присутніх. Здавалось, той погляд говорив: “Чи вірити вам? Чи не зрадите мене в останню мить?” Нарешті вимовив з натугою: — Я вважаю, що диктаторські повноваження Стара треба обмежити!
Ті слова, немов колючим снігом, вдарили в обличчя кор- -поратистів. Вони зібгалися, глибше втягнули голови в плечі, потім схвильовано загомоніли між собою. Слова Германа Тода таїли в собі загрозу смерті, дику розправу Петера Стара, людини без серця, котра не спиниться ні перед чим, аби зберегти свою владу.
— Панове, я буду відвертим, — продовжував Герман Тод. — Дії Петера Стара все більше йдуть врозріз з настановами і волею корпорації. Петер Стар не виконав клятви, яку він склав перед нами в той день, коли ми дали йому елемент 111. Опираючись на армію і на свій вольовий вплив, він фактично став тираном. Його політика викликає гостре невдоволення навіть за кордоном. Так довго не може продовжуватись. Але ж як повинно бути? Хто здатен вгамувати властолюбні прагнення Стара?