Автоекспрес різко звернув з автостради в кам’яну ущелину з крутими схилами, проминув вузенький місток над гірською річкою, завиваючи, піднявся на стрімку гору і зупинився біля вілли на галявині серед гірського лісу з велетенських смерек і буків.
Берн і Евеліна не бачили, що всю дорогу над ними летів малесенький спортивний гелікоптер. Коли вони зупинилися, він зник за вершинами дерев.
Берн вийшов з машини, подивився на шлях, яким вони їхали, повернувся до Евеліни.
— Ну, тепер можемо бути спокійними. Тут нас, напевне, ніхто не знайде.
Евеліна вистрибнула з машини, повними грудьми вдихнула запашне повітря, подивилася навколо.
— Яка краса!
— О, так, — з гордістю відповів Йоган. — Це я вибрав місце… Коли мені трапляється особливо термінова й складна робота, я їду сюди, тут ніхто не заважає. На віллі є прекрасна лабораторія і все необхідне для дослідів.
— Я мріяла побути в таких місцях з Петером, — прошепотіла Евеліна. — 3 Петером… А тепер ми приїхали, ні… втекли, щоб залишити його на самоті… щоб він помер!
Вона рвучко повернулася до Йогана. її очі благально дивилися на нього.
— Йогане! Любий Йогане! Що ми накоїли? — Сльози покотилися по її щоках.
Йоган схопив жінку за руки.
— Евеліно! Що з тобою? Ти думаєш — мені легко було зважитись на цей крок?.. Єдине, що я обіцяю — до кінця місяця сконструювати новий елемент, який знищить біоактивізацію… Ну, заспокойся!
Евеліна витерла сльози.
— Пробач, Йогане. Просто я слаба жінка і трохи розклеїлася. Але ти обіцяєш врятувати його?
— Обіцяю, обіцяю.
Взявши Евеліну під руку, Берн попрямував до вілли, оточеної залізною огорожею. По широких східцях з веранди їм назустріч ішов старий сивий слуга в зім’ятому капелюсі. Прикривши долонею очі від сонця, він дивився на прибулих. Його добродушне обличчя сяяло задоволенням.
— Доктор Йоган! Нарешті ви приїхали… Чому вас так довго не було?
— Потім, потім, Фріце. Зараз приготуй нам обід.
— Слухаю вас, докторе!
Слуга квапливо попрямував до будинку. За ним пішли Евеліна і Йоган.
Під час обіду Берн крадькома поглядав на Евеліну. В його голові настирливо билася думка: “Як дивно! Доля ніби навмисне вже вдруге дає мені можливість позбутися суперника… Адже я досі люблю Евеліну. Боже мій, яка вона прекрасна! Зачекати один місяць, батарея Петера виснажиться, і… він помре. А Евеліна!..”
Та як і під час операції, Берн рішуче відігнав від себе недобрі думки. “Ні! Я за всяку ціну мушу врятувати його! Це велить мені обов’язок медика і… товариша”.
Берн кинув салфетку на стіл, підвівся.
— Евеліно, йди спати, відпочинь. А я, не гаючи часу, візьмуся до роботи.
Він поцілував їй руку і вийшов з їдальні.
Жінка лягла на канапу, втомлено заплющила повіки. Але сон не брав її. Перед нею, на чорному фоні, вогняними фарбами малювався образ Петера. Його божевільні очі вп’ялися в її обличчя, владно кличуть: “Евеліно! Вернись!”
Вона здригнулася, схопилася з канапи, злякано озираючись довкола… Може, він десь неподалік?.. Може, він хоче примусити її вернутися до нього?
Але поступово спокій запанував у душі Евеліни. Ні, він неспроможний цього зробити. Просто вона відчуває навіть на такій відстані його колосальні вольові імпульси. І все ж таки як страшно!
Евеліна пригадала останній день, коли Петер викладав перед нею свої маніакальні думки про завоювання світу. О, як мало було тоді в ньому людського! Якийсь страшний механізм!
Механізм з людським розумом. Ні! Ні! Йоган правий… Жаліти його не можна. Коли не вдасться його врятувати, то…
За вікном шуміли високі смереки, співали заколисуючі пісні. Евеліна схилилася на канапу. Може, їй вдасться задрімати. Але в наступну хвилину до кімнати влетів Берн. Обличчя його було бліде і стривожене.
— Що трапилось, Йогане?
— Лихо! Сюди їде Гельд!
— Твій асистент?
— Так!
— Що ж робити?
— Я сховаюсь! Він, здається, сам. Поговори з ним і дізнайся, що він хоче.
Вони кинулись до вікна. Справді, біля воріт спинилася відкрита машина. З неї вийшов Гельд і після хвилинного вагання попрямував до вілли.
Берн відсахнувся од вікна.
— Як він узнав, що ми тут? — злякано запитала Евеліна.
— Не час з’ясовувати це! Він, безумовно, агент поліції. Спробуй спекатися його. А потім… потім ми вирішимо, що робити.
Берн зник у сусідній кімнаті, а Евеліна пішла швидким кроком у коридор назустріч Гельду.
Асистент, схвильований і трохи зніяковілий, підійшов до неї.
— Мені потрібний доктор Берн!
— Доктора нема, — сухо відповіла жінка. — Він недавно виїхав звідси.
— Неправда! — гаряче заперечив Гельд. — Я знаю — він тут.
— Шановний пане! — Евеліна спалахнула. — Ви забуваєтесь! І яким чином ви дізналися, що ми тут?
Гельд гірко посміхнувся.
— Ви, напевне, вважаєте мене за шпигуна? Даремно! Я приїхав сюди заради Стара, заради вас!.. Адже ви його дружина?
— Берна нема, — вперто вела своє Евеліна. — Якщо ви хочете щось сказати, говоріть мені, я передам доктору.
— Гаразд! Я поїду назад, тільки прошу вас — передайте зміст нашої розмови доктору. Я хотів затримати його ще там, у місті, але не встиг. І тому поїхав за вами. Я змушений був це зробити… Ви покинули напризволяще Петера Стара. Ви розумієте, що ви вчинили? Тепер він кинеться розшукувати вас, наробить дурниць. Його психічна могутність…
— Звідки ви знаєте про його могутність? — перебила Евеліна.
— Я помічник Берна, — сухо відповів Гельд. — Крім того, я випадково почув вашу розмову… Його обов’язково використають у своїх цілях корпоратисти. Невже ви не розумієте, до чого це призведе?
— Що ж пропонуєте ви? — запитала Евеліна, вже втрачаючи витримку.
— Ви не повинні були їхати від нього. Його необхідно ізолювати від людей. Ви тільки подумайте — це ж страхітлива мана для масового гіпнозу. Адже доктор Берн і ви — найближчі йому люди. Ви могли б тримати Стара в певних рамках, доки не буде встановлено причини цієї психологічної патології.
— Ну, гаразд! Що ви пропонуєте? — ледве приховуючи роздратування, запитала Евеліна.
— Негайно їдьте назад! Доки він вдома і не накоїв лиха, треба вивезти його в надійне місце, де б ніхто не міг знайти його. Ми переправимо вас всіх в іншу країну. Звичайно… на певний час…
— Хто це… ми? Гельд знітився.
— Поки що я цього сказати не можу!
Підозріння спалахнуло в душі Евеліни з новою силою.
“Безперечно, агент, — подумала вона. — Хоче заманити нас і видати поліції”.
А вголос сказала:
— Гаразд! Я передам доктору ваші слова. Я згодна з вами. Гельд радо посміхнувся:
— Ми допоможемо вам! Запам’ятайте адресу: Прахт-штрассе, 37, квартира Бервальдів. Чесні, надійні люди… Запитайте мене. Краще приїжджайте вночі… Ви навіть не уявляєте, яке страшне лихо ми відвернемо від світу, якщо ізолюємо Стара. Все інше може зробити тільки Берн!
— Що інше?
— Повернути вашого чоловіка до нормального стану! Гельд подав руку Евеліні.
— Я їду! Не марнуйте часу! Сьогодні треба це зробити, бо буде пізно.
— Гаразд.
Евеліна зачекала, доки Гельд вийшов з вілли і сів у машину. А коли авто рушило, вона прожогом кинулась до кімнати. Там її вже чекав Йоган.
— Ну, що? — нетерпляче запитав він. Евеліна передала йому зміст розмови.
— Я так і думав, — блиснув очима Берн. — Агент поліції, ніяких сумнівів. Ми не можемо їхати туди. Петер перетворить нас у слухняних кроликів і примусить виконувати його волю. А корпоратисти використають мій винахід для воєнних цілей. Тепер я знаю, хто передавав поліції відомості про мої роботи.
— Що ж нам діяти, Йогане?
— Не поїдемо! Залишимось тут.
— Як? — здивувалася Евеліна. — Вони ж знайдуть нас! Берн іронічно посміхнувся.
— У мене така підземна лабораторія, що її не відшукає ніяка поліція. Там ми будемо спокійно працювати цей місяць. Тим часом все з’ясується.