— Пане прем’єр! — підскочив його заступник. — Схаменіться!
— Мовчіть! Так буде краще…
Стар підсунув йому ручку, чорнило.
Шіп’єн серед повної тиші з гарячковою поспішністю підписав документ. Нижче поставив свій підпис міністр закордонних справ Штайнфельду.
Стар переможно оглянув присутніх. Тод і Шаукель ніяково перезирнулися.
— Я гадаю, ми скінчили справу? — байдуже запитав Шіп’єн.
— Звичайно, — люб’язно усміхнувся Стар. — Ми дуже вдячні вам за виявлену вами державну мудрість.
Потиснувши гостям руки, прем’єр провів їх до дверей. Потім різко обернувся.
— Отже!.. — почав було Тод.
— Отже, зроблено перший крок! Війська повинні бути приведені в бойову готовність! А тепер я вимагаю надати мені необмежені повноваження диктатора на час військових дій!..
Війна
Над світом дихнув вітер війни. Все почалося звичайно й просто. Власне, так починалися десятки і сотні воєн.
Уряд Пер’єну надіслав уряду Петера Стара ультиматум, який був складений у рішучому, загрозливому тоні. Пер’єнівці застерігали уряд Петера Стара проти введення військ на територію Штайнфельду, бо Штайнфельд ще за давніх часів належав до Пер’єнівської держави.
Але їм не бракувало й глузду для розуміння того, що Петер Стар тільки й чекає їхнього ультиматуму. Вони писали дуже гнівно і дуже урочисто: “Наш уряд, вірний священним ідеалам справедливості, глибоко переконаний в непохитності принципів свободи, сповнений рішучості відстоювати ці благородні принципи всіма силами і зі всією непоступливістю, урочисто попереджає, що введення ваших військ на територію Штайнфельду буде розглядатись нами, як казус федеріс[7] і примусить нас вдатись до кардинальних кроків”.
Рік тому ультиматум Пер’єну міг би врятувати мир. Тепер цей ультиматум означав війну. Але чи не так траплялося завжди: хто хотів війни, той ніколи не виявляв надмірної поквапливості.
Петер Стар, одержавши цей меморандум, тільки презирливо зареготав.
Наступного дня дві дивізії озброєних до зубів солдатів перейшли кордон Штайнфельду. Невеличку автономну область заповнили автомашини, танки, на її аеродромах почали сідати важкі бомбардувальники.
В той самий день парламент Пер’єну офіційно оголосив війну Бруклінгему. На стратегічні об’єкти імперії було скинуто перші бомби, над прикордонними містами зав’язалися повітряні бої.
Диктатор вилетів до основних контингентів військ, сконцентрованих на західних кордонах. Його бойовий вертоліт приземлився неподалік від головного міста Штайнфельду. На величезному полігоні завмерли в струнких шеренгах солдати імперської армії і гвардійські загони. Вітер колихав бойові знамена, десь за горизонтом гуркотіла канонада. Там ішли бої з передовими частинами військ Пер’єну.
“Ось він — початок мого піднесення”, — подумав Стар. Броньовані загони пройдуть по всьому континенту, і вже не “Золотий ангел” диктуватиме йому свою волю, а він сам керуватиме світом, і вчені всіх країн працюватимуть тільки для нього. Вони допоможуть йому навіки зберегти свою молодість, і не буде кінця його пануванню.
Диктатор сів у відкритий автомобіль, під’їхав до першої колони військ. Перед ним виструнчився генерал. Стар недбало підняв руку, вислухав рапорт. Потім кинув похмурий погляд на солдатів і офіцерів, які, заціпенівши, стежили за кожним його рухом.
— Солдати! — пролунав над полігоном голос прем’єра. — Жорстокий і підступний ворог оголосив нам війну, імперія в небезпеці. Ворог посмів підняти руку на націю, що покликана вершити долю світу. Обов’язок кожного з нас — помститися за страшний злочин ворога і піти шляхом, що приведе нас до панування над світом! З нами бог! Ідіть і дійте!
Солдати! Будьте сміливими і жорстокими! Розмовляйте з ворогом тільки мовою вогню і сталі! Хай там, де пройдете ви, залишиться пустеля! Хай здригнеться ворог перед вашою жорстокістю і впаде до ваших ніг! Імперія дивиться на вас, вірні мої солдати! Ідіть і дійте!..
Очі солдатів і офіцерів загорались божевільним блиском, їхні руки судорожно стискали короткі важкі автомати. Вони вже рвалися в бій, вони тільки чекали наказу.
Стар поїхав по неосяжному полігону повз піхотні, моторизовані, бронетанкові частини, повз колони пілотів і парашутистів.
Шість годин тривала підготовка.
Стар втомився. Витерши на обличчі піт, диктатор покликав генерала — командуючого фронтом. Відкинувшись на сидіння автомобіля, він чітко і роздільно промовив:
— Головний удар ви завдасте через двадцять хвилин. Введіть у дію оперативні атомні загони. Перед тим бомбардуйте позиції ворога важкими ракетами. Атомних бомб поки що не застосовувати, а моторизовані й піхотні війська ввести в дію після того, як по лінії фронту на глибину ста кілометрів утвориться зона смерті. Я буду стежити за операцією з повітря.
— Слухаю вас! — генерал хвацько віддав честь.
Диктатор пересів у бойовий реактивний вертоліт. Заревли дюзи на коротких крилах, машина блискавично піднялася в повітря. Стар бачив, як дорогами Штайнфельду підтягуються до кордону колони танків, машин. А там, попереду, клубочився дим, спалахували вогні пострілів, здіймалися хмаринки вибухів.
— Це дрібниці проти того, що зараз буде! — зловтішно шепотів Стар, поглядаючи на хронометр.
Через круглий ілюмінатор кабіни диктатор жадібно прикипів поглядом туди, де проходили позиції військ Пер’єну, і раптом здригнувся. Навіть тут, на висоті двох кілометрів, він почув, як на рівнині пролунав страшний грізний гуркіт. Лінія фронту закуталася клубами чорно-зеленого диму від вибухів ядерних снарядів. Лавина вогню покотилася далі, в глиб території Пер’єну, залишаючи позаду страшну задимлену землю. Услід вогняній лінії фронту з виттям помчали низько над землею реактивні гостроносі штурмовики, велетенські ракети, оперезані сяючим кільцем, пронизали густий дим… Грім канонади став віддалятися. Потроху розвіювався дим. Вертоліт Стара повис над кордоном. Диктатор бачив, як моторизовані частини нестримним потоком ринули на спалену територію Пер’єну. Жахлива усмішка осяяла блідо-зелене обличчя Стара.
— Вдалий початок! — прошепотів він.
Потім повернувся до пілота і наказав повертати назад. Вертоліт опустився біля будинку штабу. До машини вже бігли офіцери. Побачивши диктатора, вони виструнчились.
— Закритий броньовик з протиатомним захистом! — наказав Стар. — Оперативна бронетанкова група поїде зі мною.
На полігон з оглушливим гуркотом вилетів броньований загін, що входив до гвардійської частини диктатора. Стар сів у один з броньовиків, наказав рушати вперед за фронтом. Раптом його зупинив блідий і розгублений начальник штабу. Він щойно вибіг з будинку.
— В чому річ? — крикнув Стар.
— Пане прем’єр! — Офіцер навіть забув віддати честь. — Тільки що одержано повідомлення. Наші бомбардувальники дальньої дії в районі міст Паре, Гаане, Лієндена зіткнулися з невидимою перепоною і майже всі загинули. Вдалося установити, що ця перепона є високочастотним електромагнітним полем великої потужності, яке виводить з ладу електрообладнання літаків…
— Нездари! — гримнув Стар. — Негайно встановіть координати поля і киньте туди оперативні атомні загони! Бомбардуйте місця, де встановлена апаратура, ракетами, атомними снарядами! Продовжуйте просування без жодних затримок… Ідіть і дійте!
— Слухаю! — механічно відповів офіцер і побіг назад, до штабу.
Бронетанковий загін Стара рушив услід за фронтом. Швидко насувалася ніч. Коли диктатор переїжджав кордон, навколо було темно, тільки на горизонті спалахували яскраві заграви. Проїжджали мима колишніх укріплень Пер’єну. В сяйві потужних прожекторів видно було чорні руїни броньованих ковпаків, дотів, траншей, танків, гармат і безліч обвуглених трупів солдатів…
Далі на їхньому шляху лежали залишки міста, яке нараховувало раніше близько півмільйона чоловік. На колишніх вулицях, серед закіптюжених, просякнутих смородом руїн, Стар побачив колони своїх піхотних частин, що посувалися на захід.