Стар, мов зацькований, оглянувся і очманіло кинувся у ворота найближчого будинку.
Смерть
Важко дихаючи, Петер темним тунелем вискочив на глуху, малолюдну вулицю. Притулився до стіни, оглянувся навколо. Перехожі з жахом дивилися на нього. Вони пізнавали страшного диктатора — “залізного диявола”… Але Стар уже ні на що не звертав уваги. Машину! Скоріше машину!.. Смерть — холодна, жорстока смерть — невпинно, невблаганно наближається до нього, і немає в світі сили, яка б зупинила її!..
Додому! Швидше додому!
Ось їде відкрита машина. В ній — пасажири.
Стар, зціпивши від болю зуби, кинувся на середину вулиці, високо підняв руку. Шофер різко загальмував. Пасажири перелякано зойкнули. В цьому сивому, з божевільним поглядом маніяку вони впізнали диктатора імперії.
— Що вам потрібно? — У шофера від страху дрібно тремтіли руки.
— Машину, — хрипко відповів Стар. — Геть з машини!..
— Вибачте, — забелькотів шофер. — Я везу пасажирів.
Світ потьмарився в Петерових очах. Останнім зусиллям він зібрав рештки демонічної волі і, дивлячись прямо в очі шоферу, прошепотів:
— Іди, хлопче, геть! Ви, шановні панове, теж!.. Прошу!.. Шофер і пасажири, мов у сні, підвелися з місця. Не відриваючи очей від диктатора, вийшли на брук.
— Ідіть геть! — махнув рукою Стар, сідаючи за руль. Авто просто з місця рвонуло вперед. Швидше! Швидше!
Додому!..
Ось він — кінець! Ось вони — божевільні мрії! Ха! Завоювання світу! Він — Петер — сам колись сміявся з таких маніакальних думок! Він мусив знати, що ніякий гіпноз неспроможний кинути світ під ноги насильству і несправедливості. А він втратив глузд, забажав стати суперменом. Чого домігся він? Втікає пустинними вулицями! Куди? Вмирати!
Стар поглянув у дзеркальце над вітровим склом. Чи це він? Чи це той красивий жартівник Петер Стар? Рідке, сиве, розкошлане волосся на напівголому черепі, зморшкуватий лоб, блідо-зелене худе обличчя шістдесятилітнього старця. Тільки глибоко запалі очі горять безумством.
Перехожі, жахаючись, кидались геть від авто, що із шаленою швидкістю мчало по автостраді за місто.
Заверещали гальма, машина зупинилася перед віллою. Диктатор, не чекаючи, коли відкриють ворота, вискочив з кабіни, пробіг мимо здивованого охоронця. Гвардійці завмерли, виструнчились перед володарем, втупивши в нього бездумні погляди. Петер швидко глянув на них, провів долонею по чолі… Так, так! їх треба відпустити. Вони більше не потрібні.
Тримаючись рукою за колону, він кивнув старшому:
— Скажіть охороні, що всі ви вільні!..
— Як? — затинаючись, спитав старший гвардієць. — Зовсім вільні?
— Так! Можете йти геть! — підвищив голос Стар. — Я відпускаю вас!..
Вогники свідомості, змішані з радістю і здивуванням, промайнули в очах солдатів. Вони кинули зброю і швидким, поквапливим кроком, ніби чекаючи, що ось-ось їх знову покличуть назад, подалися до воріт.
Стар уже не бачив нічого. Зціпивши зуби, з неймовірними труднощами він піднімався по сходах. Слуга — останній слуга в його будинку — шанобливо схиляється перед ним.
— Ключі! — хрипить Стар. Слуга з острахом віддає ключі. Він не розуміє, що сталося з володарем. Петер кволо махнув рукою.
— Ти вільний! Іди геть!..
Слуга, не озираючись, перестрибуючи через три-чотири приступки, помчав униз. Хряснули вихідні двері!.. Все! Тепер він на самоті. А Евеліна! Де вона?..
Стар відімкнув двері. Промінь прорізав морок кімнати. Похитуючись, Петер зайшов всередину, зупинився.
З крісла зірвалася Евеліна. Страшним гнівом і презирством горять її очі.
— Ти! Знову прийшов мучити мене? Не напився крові?.. Ну, чого мовчиш?..
— Евеліно! — ледве чутно шепоче Стар. — Я помираю…
— Помираєш? Брехня! Чого ти хочеш від мене?..
— Еве! Люба моя! Прости мене… Жадоба влади засліпила мене. Я не зміг втриматися! Ви з Йоганом теж не допомогли мені… Прости мене! Я помираю. Я не одержав елемента. Все!.. Кінець!..
Схопившись за груди, Стар впав на підлогу. Евеліна підбігла до нього, стала навколішки.
— Петер! Петер! Що з тобою?.. — Обличчя Евеліни спотворилось від жаху.
— Еве! Дай мені твою руку! Скоріше… руку…
Погляд його ставав теплішим, людянішим, але туман смерті поволі застилав очі.
— Петер… Який дикий, підлий сон. Ще все повернеться! Ти не вмреш! — безумно говорила вона, підтримуючи голову чоловіка.
— Все! — раптом закричав Стар, судорожно підвівшись на Руках. — Хай буде прокляте… залізне серце! “Золотий ангел” висмоктав мої сили… прокляття йому! Йогане! Йогане! Де ти? Воскреси мене!.. Дай життя!..
Тіло Петера стрепенулось, обм’якло.
— Прощай, Еве!..
— Стій, Петер! Стій! — Евеліна схопилась на ноги. — Я приведу Берна! Я знайду його! Ми повернемо тобі життя! Зачекай!..
— Пізно, — прошепотів Стар. — Все…
Важкий подих зірвався з його вуст, груди піднялися і завмерли…
…Наступного дня газети сповістили про смерть диктатора імперії — Петера Стара.
1957 р.
[1] Біоструми — електричні імпульси, які виникають в результаті діяльності нервових клітин.
[2] Вуглецевий кістяк — шар вуглецю, який створюється в клітинах старіючого організму в зв’язку з втратою клітинами здатності до нормальної діяльності.
[3] Реле — чутливий автомат, призначений для вмикання чи вимикання електричної і будь-якої іншої апаратури.
[4] Напівпровідники — метали або оксиди металів, що проводять електричний струм тільки в одному напрямку. Широко застосовуються в електриці і радіотехніці.
[5] Локаут — масове звільнення з роботи.
[6] Еманація — один з продуктів розпаду радіоактивних елементів.
[7] Казус фідеріс — привід війни.