Перший удар
Довге похмуре приміщення. Попід стінами — ряд столів. Газосвітні лампи розсіюють тремтливе ніжно-голубе світло. Вікон нема. Двері — низенькі, важкі, з металевими окуттями. Приміщення справляє враження бункера або каюти військового корабля.
Шість чоловік, що зібралися біля маленького столу, — це члени таємної робітничої організації “Комітет мужніх”. Вони зійшлися на термінову нараду в одному з запасних підземних приміщень атомного заводу в Бруклінгемі.
— Краузе, — звернувся високий сивий чоловік до молодого робітника в синьому комбінезоні. — Хто чергує біля головного входу?
— Хлопці з кабельного цеху, друже Гартман, надійні охоронці.
— Тоді розповідайте, Краузе, — владним тоном наказав Гартман. — Розповідайте все детально, тільки без захоплення. Ситуація надто серйозна, і ми повинні вирішити, що нам робити далі.
Всі присутні пильно дивилися на молодого робітника з чорнявим чубчиком.
— Вчора вранці, — почав юнак, — мені подзвонила матінка Гелена і сказала, що Арнольд прийде на квартиру Бервальда й передасть важливі відомості. їй вдалося підслухати, що говорилося на нараді “Золотого ангела”…
— Краузе! — різко урвав його мову Гартман. — Ви повторюєте те, про що вже доповідали нашому комітетові вчора. Скажіть, які відомості передав вам син Гелени?
— Я не бачив Арнольда…
— Як? Ви не виконали завдання? — Довгасте, з тонким, немов висіченим носом, обличчя Гартмана, набуло суворого виразу. — Невже ви, кращий зв’язківець нашої організації…
— Друзі! — Краузе схвильовано підніс до грудей обидві руки. — Вислухайте мене. Я прийшов на квартиру Бервальда, але Арнольда там не було. Я чекав його годину, другу, але він не з’явився.
Краузе озирнувся по сторонах, немов шукаючи підтримки. Великі сірі очі його розширились.
Запала гнітюча мовчанка.
Всі сходилися на тому, що ситуація вимагає рішучих дій. Але якими мають бути ці дії, до чого треба вдатися найперше — в цьому не було єдності. Особливо хвилювали всіх трагічні події на Голубому Беркуті. Багато робітників заводу і серед них кілька інженерів працювали на спорудженні атомних реакторів у Грюнвальді. Там вони знайшли свою смерть.
— “Золотий ангел” затіяв страшну річ, друзі, — нарешті озвався Гартман. — Нас запевняють, що водосховища призначені для зрошувальних цілей. Тоді запитаємо панів з корпорації: навіщо вони вмонтували в дно сховища атомні нагрівачі? Невже не зрозуміло, що йдеться про створення найжахливішої системи стратегічних укріплень, які поставлять під загрозу насамперед життя і майно жителів наших прикордонних провінцій.
— Ми мусимо негайно сповістити про все народу! — обурено вигукнув хтось з присутніх.
— Так, — погодився ще один робітник. — Негайно надрукувати прокламації…
Гартман застережливо підняв руку.
— Ви забуваєте, друзі, — промовив він рішучим тоном, — що у нас поки що немає жодних доказів. Наші обвинувачення корпорація використає як підставу для нової наклепницької кампанії, для нових переслідувань робітників. Одна Гелена знає правду, але покладатися на неї ми не маємо права. Це наша людина в таборі ворогів.
— То що ж робити?
— Може, ти волієш, Гартмане, щоб ми офіційно виступили в пресі з підтримкою політики Германа Тода?
На обличчі Гартмана з’явилась гірка посмішка. Йому було боляче і водночас приємно слухати такі запальні репліки. Слова його товаришів ще раз свідчили про їхню відданість спільній справі, великій справі боротьби проти визиску, проти війни, за дружбу з країнами, розташованими на Сході.
— Я пропоную витримку і ще раз витримку, — сказав рівним голосом сивий чоловік. — І потім прошу не забувати, що зараз перед нами постає нова загроза — “людина без серця”. Ми маємо відомості, що “Золотий ангел” докладає всіх зусиль, щоб втягнути що загадкову людину в свої махінації. Гелена мала повідомити нас, але, на жаль…
— …але, на жаль, дещо розповість про нього інший, — почувся раптом голос Гельда. Відчинивши обережно двері, він став на порозі.
Всі кинулися до нього. Гартман схопив його за руку й потягнув до стола.
— Звідки ти, Франце?
— Зачекайте, друзі, — став відборонятися Гельд. — Людину, яка прибула з дороги, завжди садовлять за стіл і пригощають чимось смачненьким.
— У нас немає для тебе солодких пілюль. Справи надто гіркі, — похмуро відказав Гартман. — Ти знаєш щось про “людину без серця”, то розказуй: до нас доходять найдивовижніші чутки.
— Мої повідомлення не порадують вас, — мовив Гельд, — однак мушу сказати: втрачати надії не треба. Перед виїздом я хотів повідомити тебе, Гартмане, щоб ви були напоготові. Але за нашим інститутом пильно стежать. Я мусив їхати до Берна і переконати його в необхідності спільних дій. На жаль, він, вірніше, його супутниця прийняла мене за агента поліції. Я благав їх повернутися до Петера Стара і, використавши свій вплив на нього, ізолювати його від “Золотого ангела”. Всі мої намагання виявилися марними. Я ледве сам не потрапив до рук поліції. За кілька годин до відльоту я дізнався, що Петера Стара проголошено головою уряду. Це справа надто серйозна. Це те, чого я найбільше боявся…
— Ми знаємо і дуже дивуємося, — докинув слівце Гартман.
— Ай справді, — втрутився в розмову молодий хлопчина з чорним чубчиком, — чого вони так панькаються з тим Старом? Невже він справді, як твердить дехто, користується послугами нечистого?
— Ні, — заговорив Гельд, — він користується найчистішими науковими досягненнями, які, на жаль, потрапили в ненадійні руки. Вам відомо, що я упродовж кількох років працюю в Йогана Берна. Однак свої досліди з механічним серцем він завжди приховував від мене. Можливо, він вважав мене за агента поліції, особливо, після мого короткотермінового ув’язнення в зв’язку з процесом Траумана. Я знаю тільки одне: його винахід — це велика справа, грандіозне відкриття. Але створене ним механічне серце спричинило дивні наслідки. Петер Стар, якому травмоване серце замінено новим, механічним, дістав можливість впливати на людей. Механічне серце перетворило його в могутнього гіпнотизера. Зрештою, ви самі знаєте, що він накоїв останнім часом. Недарма ж монополісти так гаряче схопилися за нього. Слід чекати з їхнього боку рішучих дій, але й ми повинні приготуватися до всього.
Повідомлення Гельда схвилювало присутніх. Але думки різко розійшлися. Дехто вважав за необхідне негайно оголосити загальний страйк. Інші радили звернутися до нового уряду з запитом, які заходи вжито для детального розслідування трагедії на Голубому Беркуті. Були й такі, що вимагали переходу до збройної боротьби.
Невисокий чоловічок в пенсне, з тоненькими вусиками під гачкуватим носом, зиркаючи маленькими колючими очицями, гарячково вигукував тонким фальцетом:
— Я завжди стояв за рішучі дії! І зараз вимагаю: тільки вогнем і кров’ю ми зможемо врятувати нашу країну від страшних лихоліть.
— У тебе анархічні вимоги, Конраде, — гнівно одказав йому Гартман. — Ми не авантюристи, а політична організація. В країні немає умов для збройної боротьби. Ми ще не користуємось достатнім впливом серед робітників і селян…
— Е, знову політика! — злісно вигукнув чоловічок з гачкуватим носом.
— Так, політика, — втрутився Гельд. — Особливо зараз ми повинні бути політиками. “Людина без серця” прийшла до влади! Петер Стар швидко поширить свій вплив на широкі маси населення. Він піддасть дії своїх гіпнотичних імпульсів армію, поліцію. І якщо на заводі є зброя, її треба негайно вивезти звідси й заховати в надійному місці. Ми не повинні йти на провокацію. Я сподіваюся, що Бернові вдасться знайти протидію…
Чоловічок, якого звали Конрадом, встав і войовничо випнув груди.