— Дзвони, роби, що хочеш, — важко простогнав Герман Тод і безсило поклав на важіль трубку. Раптове хвилювання геть позбавило його сил.
“Ми запрошуємо його до себе, — подумав він, кутаючи своє кістляве тіло в пухнасту ковдру. — Злий джинн… Як він поведеться з нами? Хто буде сильнішим: він чи ми?”
Герман Тод повернувся на правий бік і втупився поглядом у вікно, “Світає, — подумав. — Цей день вирішить нашу долю на століття. На цілі століття!”
І він мерзлякувато загорнувся в ковдру.
А тим часом на квартирі Петера Стара невгамовно дзеленчав телефон. Він дзвонив хвилину, другу, п’яту… Він полохав ранкову тишу, розганяв по кутках морок, бився в скло вікон, але на ті звуки ніхто не відповідав. Може, їх ніхто не чув? Може, Петер залишив квартиру і зник невідомо куди? Ні. Петер Стар лежав в сусідній кімнаті на ліжку Евеліни, одягнутий, в черевиках, закинувши під голову руки, і невидющими очима дивився в стелю. Дзеленчання телефону залізним ціпом било його по нервах. Все його тіло дрібно тремтіло. Однак він примушував себе нерухомо лежати на постелі. Більше він не піддасться на провокацію, не стане патякати з отим псом Екельгафтом. Після вбивства поліцейських йому нічого чекати від уряду. Через кілька хвилин він чорним ходом через горище залишить назавжди цей дім. Назавжди.
Із вулиці донеслось фуркотіння мотора, і ранкову тишу розітнув голос з автомобільного гучномовця:
— Інженер Петер Стар! Інженер Петер Стар! Ви чуєте, Петер Стар? Візьміть телефонну трубку!.. Візьміть телефонну трубку!.. З вами буде говорити імперський секретар Ганс Шаукель. Ганс Шаукель!
“Ага, он воно як! — подумав Петер. — Більше вони не підсилають до мене мопса Екельгафта. Може, й справді взяти трубку? Це ж те запрошення, якого я чекав. Вони хочуть мати зі мною ділові стосунки…”
Гучномовець на вулиці змовк, і в ту ж мить знову задзеленчав телефон.
Розмова була короткою. Петер слухав ввічливі, улесливі фрази Шаукеля і тільки зрідка вставляв одне або два слова. Так, він згоден зустрітися для ділової бесіди. Але в нього немає ні найменшої гарантії, що в поліції знову не вчинять на нього напад…
Ганс Шаукель обіцяв. Він обіцяв усе: і безпеку, і пошану, і райдужні перспективи. Він звертався, зрештою, до здорового глузду пана Стара, який повинен зрозуміти, що уряд просто не хоче загострення конфлікту. Уряд міг би вжити й крутіших заходів, але це не відповідає його намірам, його чесним намірам.
— Ого-го! — розреготався Петер, який сам був циніком і добре знав, чого варта моральність членів “Золотого ангела”.
— Не смійтесь, пане Стар, — умовляв його Шаукель. — У нас одна ціль — возвеличення нашої нації, нашої країни. Ви повинні допомогти нам, якщо ви справжній патріот. Ми віримо вам.
— Коли зустріч? — перебив його нетерпляче Стар.
— О десятій ранку за вами прибуде машина і урядовий ескорт. Імперські закони гарантують вашу недоторканність і вашу честь.
— Добре, добре! Менше красивих слів, пане секретар. Сподіваюся, що на цей раз ви будете керуватися здоровим глуздом, а не порадами кретина Екельгафта. Чекатиму, пане імперський секретар.
І Петер Стар із силою поклав трубку. Свідомість першої перемоги нагнала йому на обличчя злостиву посмішку. “Тепер я говоритиму з ними іншою мовою”, — подумав він і втомлено почвалав до ліжка.
…Відчинилися двері. До кімнати зайшов Екельгафт. Очі його мружилися у відданій усмішці. Напівобернувшись до дверей, він зробив запрошуючий жест.
— Прошу, панове! Інженер Петер Стар чекає.
Півгодини тому Петера привезли на фешенебельну віллу корпорації “Золотий ангел”, і ось тепер він очікував прибуття можновладних володарів країни. Побачивши Екельгафта, він огидливо відвернувся. “Нехай блюзнірствує. Аби це було мені на користь”.
Повз поліцай-президента швидкими кроками пройшов політичний лідер корпорації та імперський секретар Ганс Ша-укель, якого Петер часто бачив на фотографіях.
“Це зовсім інша розмова, — задоволено констатував у думках Петер, не поспішаючи вітати високого сановника. — А це хто? Здається, сам імперський міністр”.
Холодні очі Тода зупинилися на обличчі Петера, обмацували його. Стар підвівся, з підкресленою жартівливістю обтрусив на рукавах пір’їнки, розгладив поли,
— Будь ласка, сідайте, панове! — запросив Стар.— Жаль тільки, що я не маю можливості пригостити вас чим-небудь! Але цій справі можна зарадити…
— Ми зібралися тут для ділової розмови, — перебив його Екельгафт.
Стар зареготав.
— Ага! Якраз ти і допоможеш нам у цьому. Слухай мене! Я наказую тобі негайно принести сюди кілька пляшок шампанського і бокали! Чуєш?
Стальний погляд Петера уп’явся в Екельгафта. І Шаукель з подивом і страхом побачив, як лице поліцай-президента перетворилося в безвільну маску. Він витягнувся, немов по команді “струнко”, підніс руку до кашкета.
— Слухаю! — пробелькотів механічно і, повернувшись кругом, вийшов з кімнати.
Тод пожував старечими губами, підняв руку:
— Зачекайте, Стар! Тепер буду говорити я… — Він повернувся до дверей. — Заходьте, панове!
До кімнати несміливо просунулись три члени корпорації “Золотий ангел”, посідали довкола столу. Тод жестом запросив Стара.
— Пане Стар, давайте говорити відверто!
— Оце зовсім інший тон, — відповів Петер.
Зайшов Екельгафт, тримаючи на підносі кілька пляшок охолодженого шампанського. Він поставив пляшки на стіл і знову виструнчився.
— Чого ви ще бажаєте? — тупо дивлячись на Стара, мовив Екельгафт.
Тод роздратовано повернув сухе обличчя до Петера.
— Будь ласка, припиніть цю комедію! Нам досить того, що ви натворили в тюрмі.
Стар сухо засміявся:
— Я, пане імперський міністр, не просив вас садовити мене туди. А потім я не мав іншої можливості вирватися з ваших лабет…
— Гаразд, гаразд! — примирливо промовив Шаукель. — Ближче до справи!..
— Сідайте, Екельгафт, — різко сказав Стар, — і запам’ятайте цю науку!
В очах поліцай-президента спалахнули вогники свідомості. Він провів рукою по обличчю, ніби знімаючи з себе якусь павутину, здивовано озирнувся навколо, потім ніяково посміхнувся і сів на вільний стілець.
— Отже, Стар, уважно слухайте нас! —- суворо почав Тод. — У цій кімнаті присутні: політичний лідер корпорації “Золотий ангел” Галс Шаукель, почесний президент корпорації Ерік Фіне, його заступники Вольман і Фегельбаум, а також ваш покірний слуга. У наших руках все політичне та економічне життя країни! Гадаю, ви розумієте це?..
— О, безперечно, — насмішкувато відповів Стар.
— Наша країна стоїть перед незвичайними подіями! Ми готуємося до війни із світовим комунізмом. Це буде останній вирішальний бій! Для цього нам потрібна сильна армія, яка, не задумуючись, піде в бій, виконуючи волю тих, хто пошле її. І тільки! Так от, Стар, я знаю, що ви можете примусити нас стати перед вами навколішки, навіть зробити щось більш дивовижне. Але ж, зрозумійте, ви нічого не досягнете, виступивши проти державної машини. Вас, врешті решт, знищать!..
Петер мовчав. Він чекав, що йому скажуть далі.
Ерік Фінс — вертлявий чоловічок — притуливши руку коритцем до вуха, зацікавлено витягнув голову і схвально кивав нею в такт словам Тода.
— Я пропоную, — сказав імперський міністр, — спілкування! Ваша сила — наша підтримка!
Він повернувся до Екельгафта:
— Викличте негайно президента країни!
Поліцай-президент зірвався з місця і вийшов. Герман Тод продовжив:
— Ми висунемо вас на пост командуючого шостою армійською групою, яка в разі міжнародних ускладнень першою буде введена в дію. Ця армія стане вашою слухняною зброєю, тобто — нашою зброєю, нашою спільною зброєю, пане Стар. Якщо вам удасться закріпити там свій вплив, ми призначимо вас командуючим усім західним військовим районом в складі п’яти танкових армій і двадцяти ракетно-атомних з’єднань. Що з вами, Петер Стар? Ви збираєтесь іти?..