— Я гадаю, що вже можна починати нашу велику справу… Тод радісно стрепенувся.
— Проти Сходу, звичайно?
— Ні! Я вирішив почати на Заході, — твердо відповів Стар.
— Ви збожеволіли! Проти нас виступить вся західна коаліція.
— Дарма! Доки вони отямляться, ми завоюємо оперативний простір. Після першого успіху ми вдаримо по комуністичній конфедерації. Я впевнений у перемозі!..
— Ні! — спохмурнів імперський міністр. — Я не можу згодитися з таким планом. Браунгтон виступить проти.
— А ми його й питати не будемо, — скипів Стар. — Ці хитрі ділки тільки крутять хвостом. Нам нема чого прислухатися до голосів з-за океану. Ми самі вирішимо долю нашого континенту!
Обличчя прем’єра налилося кров’ю, очі заіскрились. “Ще до мене застосує свою силу, — з острахом подумав Тод. — Хай йому біс…”
А вголос сказав:
— Хай буде по-вашому! Але ми повинні не робити необдуманих кроків. Краще не дратувати Браунгтон.
Стар засміявся.
— Переможців не судять!
Тод підвівся, пройшовся по кабінету.
— А яку зброю ви думаєте застосувати? — запитав він.
— Зброю? Всяку. І ядерну теж…
— Ядерну?! — Тод злякано подивився на Стара. — Ви серйозно це говорите?..
— Звичайно.
— І бомби?..
Стар завагався, хвилину щось обдумував.
— Ні! — нарешті сказав він.— Ми застосуємо тільки тактичну ядерну зброю. Стратегічна буде напоготові!..
Тод похитав головою, промовчав.
— Нікому нічого сповіщати не будемо!.. Парламент поставимо перед фактом. Ви згодні?..
Тод зневажливо махнув рукою.
— Що парламент! Але члени корпорації мусять знати все.
— Хай буде так!.. Тепер ще одне. Пора розпочати процес по справі Голубого Беркута і атомних заводів.
— Атомних заводів? — здивувався Тод. — Що ви хочете сказати? Кого ж ми обвинуватимо в цьому?
— А кого ми звинувачуємо в справі Голубого Беркута? — усміхнувся Стар.
— Гаразд! Там ми знайшли Грюнтера. Він був зв’язаний з будівництвом. А тут…
— А тут теж були люди, зв’язані з розправою! — обірвав його Стар.
— Мені здається… — почав Тод.
— Зараз ви побачите самі.
Прем’єр підняв трубку, включив номер прямого зв’язку.
— Екельгафт? Негайно до мене! Захопіть з собою імперського прокурора Гакера і чотирьох поліцейських офіцерів.
— Що ви надумали, Стар? — захвилювався Тод.
— Зараз побачите! — Стар поклав трубку. — Мені вдалося дізнатись про дуже цікаві речі…
Через десять хвилин до кабінету прем’єра несміливо зайшов Екельгафт, за ним Гакер і чотири офіцери в формі поліції. Вони виструнчились перед Старом.
— Сідайте, — сказав прем’єр. — Я покликав вас у важливій справі… Мені стало відомо, що у вищих урядових колах є зрадник.
У Тода поза шкірою забігали мурашки. Він зрозумів, що Стар зараз вчинить якусь дурницю.
— Дозвольте… хто це такий? — випалив Екельгафт.
Прем’єр єхидно засміявся, потім нахмурився, пронизав поліцай-президента очима.
— Ви ще питаєте? Встаньте!
Екельгафт зірвався з місця, злякано втупився в Стара.
— Дивіться, Тод! — показав на нього прем’єр. — Зараз він нам все скаже.
— Стар! — прошепотів імперський міністр. — Що ви хочете робити?
— Стривайте! — відмахнувся той. — Пане Гакер! Мені вдалося дізнатись, що десять років тому поліцай-президент Екельгафт зв’язався в іноземною розвідкою. З того часу він систематично передає своїм господарям необхідні відомості. Розправа над робітниками на атомних заводах — це його робота.
— Пане прем’єр! Що ви говорите? — пробелькотів приголомшений Екельгафт.
Але Стар, впившись страшним поглядом в його лице, гримів далі.
— Все це було вчинено за наказом тієї ж розвідки, щоб скомпрометувати наш уряд! Ви чуєте, Екельгафт? Ми все знаємо!.. Визнаєте ви свою вину?
Тод злякано витріщив очі на прем’єра. Тепер він розумів, до чого йдеться. Екельгафт закліпав повіками, прохрипів:
— Так точно! Винен!
— От бачите! — засміявся Стар, іронічно зібгавши губи. — Винен? Тепер визнає вину… Гакер, ви чули?
— Чув! — приголомшено відповів прокурор. Він ніяк не міг збагнути того, що тут відбувається.
— Тоді заведіть справу на нього і підключіть до процесу Голубого Беркута. Про хід слідства доповідайте мені.
— Слухаю!
— Арештувати! — наказав Стар офіцерам. — Відправити до тюрми! Ідіть і дійте!..
Офіцери поспішно вивели Екельгафта з кабінету. Прокурор теж вийшов, не промовивши й слова. Тод отямився лише через кілька хвилин.
— Що ви накоїли?..
— Але ж… вибачте… він визнав усе! — роздратовано вигукнув Стар.
— Гаразд! Гаразд! — все ще розгублено шепотів Тод. Сцена, свідком якої він був допіру, вивела його з рівноваги. Він ніяк не міг зібрати думок. Він просто боявся. Того й чекай… проклятий Стар перетворить скоро і його в безсловесного раба, а там і до суду недалеко. Ні! Треба якомога швидше використати його, а потім знищити!
Так думав хитрий Герман Тод, а вголос говорив тихі, примирливі слова:
— Кого ж ми поставимо на місце Екельгафта? Країна охоплена неспокоєм. Необхідна міцна і надійна рука. Я пропоную…
— У мене вже є кандидатура, — урвав його мову Стар.
— Хто ж це?
— Новий начальник імперської гвардії — Арнольд Рок! Його я пропоную на пост поліцай-президента.
Тод прикусив губу, промовчав.
— Ну, а тепер, — вів далі Стар, — перейдемо до найважливішого… Як ви гадаєте, з чого ми почнемо?..
— Ми почнемо з Штайнфельду, — твердо сказав Тод. — Чуєте — з Штайнфельду!..
…Через день прем’єр-міністр імперії Петер Стар приймав у себе голову автономної прикордонної області Штайнфельд Шіп’єна, терміново запрошеного до Бруклінгема. Присутніми були тільки Стар, Шаукель, Тод, Фіне, Шіп’єн та його заступник.
Після офіційних привітань Стар підвівся з крісла і, звертаючись до Шіп’єна, сказав:
— Я буду говорити відверто. Вже багато років ваша область має статус автономії. Але, я гадаю, ви не будете заперечувати, що наша імперія має всі законні права на цю область. Я вважаю…
— Як? — підскочив Шіп’єн. — Що ви хочете сказати? Для чого ви, власне, викликали мене?..
— Для того, щоб урегулювати питання про зміну статусу вашої області, — спокійно мовив Стар.
— Пане прем’єр! — Шіп’єн став блідий, як смерть. — Ви забуваєте, що Штайнфельд знаходиться під протекторатом Світової ради!..
— Ми не забули цього! — обізвався Тод. — Але історична справедливість вимагає, щоб область була повернена законному господарю — нашій імперії. Бог знає, що наші предки спільно тримали меч. Але навіть тепер більшість населення вашої області…
— Ніколи цього не буде! — істерично закричав Шіп’єн. — Це шантаж!..
Стар взяв з стола великий аркуш паперу з надрукованим на ньому текстом.
— Заспокойтесь. Прочитайте, будь ласка, — подав він аркуш Шіп’єну.
Той, вагаючись, почав читати. Члени “Золотого ангела” з цікавістю стежили за ним…
А Стар, втупивши погляд у Шіп’єна, сконцентрував волю і гарячково думав:
“Підпиши! Підпиши цей документ!”
— Зважаючи… історичні аспекти… керуючись волею народу, — бурмотів Шіп’єн, — уряд Штайнфельду вирішує добровільно приєднати автономну область до… імперії… Панове! Як же це?.. Це нечуване насилля. — Шіп’єн розгублено оглянув присутніх, потім перевів погляд на Стара, кілька секунд дивився в його магнетичні очі і врешті безвільно опустився в крісло. На його обличчі виступив рясний піт, рот скривила жалібна судорога безпорадності.
— Гаразд! — тихо і байдуже промовив Шіп’єн. — Я згодний!