— Геть Петера Стара! Геть диктатуру! Вимагаємо нових виборів у парламент! Геть війну!..
В натовпі мелькали мундири солдатів. Комісар говорив правду. Екран згас. Знову почувся голос комісара:
— Які будуть накази?..
Його обірвав Тод. Він рішуче підвівся і, дивлячись прямо в обличчя Стара, промовив:
— Ви чули, пане прем’єр, голос народу? Там, на вулиці, вимагають вашої відставки! Ми не можемо зараз робити інакше. Ситуація надто складна. Ми змушені вивести вас зі складу уряду!
— Голос народу! Ха-ха-ха! — зареготав Стар. — Ви виводите мене зі складу уряду! Ха-ха-ха! Ви — шкідливі коти, що, напаскудивши, тікають в куток! Я покажу вам, хто справжній володар імперії!.. Зараз я виїжджаю з оперативними групами до атомних заводів! Блокую їх!..
— Ви не зробите цього! — Герман Тод гнівно звів брови. — Ви хочете занапастити імперію…
— Я зроблю це! Я мушу одержати елемент, необхідний для врятування імперії. Потім, роздушивши непокору, я піду в похід. А ви — слухайте мене! — підняв голос Стар, блискаючи очима. — Я вимагаю покори від вас. Беззаперечної покори.
Слова Стара почали діяти. Корпоратисти піднялися з місць і завмерли непорушно. Диктатор невесело засміявся.
— Ну от! Я можу тепер наказувати вам все, що завгодно! Тепер ви нікчемні раби й більше нічого! Де ваша пиха? Де могутність, якою ви так хизувалися?
Ніхто не промовив жодного слова. В поглядах наймогутніших сановників держави проступала тільки покірність і собача відданість.
— Ми слухаємо вас, володарю! — тихо промовив Тод. Диктатор зневажливо махнув рукою.
— Кому ви потрібні? Сідайте і ждіть!.. Корпоратисти, мов манекени, опустилися в свої крісла.
Диктатор швидко попрямував до виходу.
— До речі… — зупинився Стар. — Продовжуйте засідання. Круто повернувшись, диктатор залишив зал. Корпоратисти, пригнічені й приголомшені, не озвалися жодним словом.
…Стар вийшов на площу перед будинком. Тут розташувалась оперативна бронетанкова група. Біля машин, чекаючи володаря, стояли солдати й офіцери.
— Гей, вірні мої хлопці! — закричав на весь голос диктатор. — По машинах!..
Солдати заметушилися. Почувся гуркіт моторів. Стар сів у невеликий броньовик і рушив на урядову трасу. За ним з брязкотом посунув загін. Здалеку долинав гомін багатомільйонної юрби. То на парламентській площі маніфестанти вимагали відставки Петера Стара.
Диктатор криво посміхнувся.
“Аби тільки зарядити батарею! — подумав він. — Тоді я покажу вам! О, я покажу вам!”
Бронетанкова група промчала по урядовій трасі і вилетіла за місто. В долині бовваніли корпуси атомних заводів. На неосяжному пустирищі юрмилися тисячі робітників. Заводи були блоковані. “Доведеться вдатися до зброї, — подумав Стар. — А може, може… спробувати масовий гіпноз? Так! Тільки так!”
Стар зупинив свій броньовик. Спинився і весь загін. Курява, піднята машинами, поволі відносилась вітром у далину. Робітники мовчазно і суворо стояли стіною перед входом на заводське подвір’я.
Машина диктатора почала стиха наближатися до юрби, яка завмерла в суворому, настороженому чеканні.
Останній бій
У юрбі робітників прокотився гомін: “Залізний диявол”! “Залізний диявол”! Ці два страшних слова передавалися з вуст в уста. Тисячі очей, похмурих, сповнених рішучості й гніву, стежили за наближенням диктатора.
Жива стіна перегородила Стару дорогу до заводської лабораторії. Цю стіну він мав подолати, чого б це не коштувало. Стар знав, що його секрет розкрито, що робітники вирішили обірвати його життя. Невимовна лють розпирала йому груди.
Раптом диктатор побачив у передніх рядах Берна й Гельда. Страшна догадка прокралася в душу Стара, по спині поповзли мурашки…
“Чому Берн тут? Він зв’язаний з виступом! Це він розкрив мій секрет. Адже я порушив клятву, і тепер він вирішив дати мені останній бій в моєму житті! Але це їм не вдасться! Я ще маю силу! Я примушу їх пропустити мене до лабораторії”.
Диктатор висунувся з броньовика і щосили закричав до натовпу:
— Гей ви! Чому зібралися тут? Негайно розходьтеся! Хіба ви не бачите, що це я, ваш володар?
Наперед виступив Гартман. Сухим, різким голосом він кинув слова, які примусили Петера здригнутися:
— Ми впізнали вас, пане Стар! Народ вимагає вашої відставки. Час покінчити з терором і агресією. Дорога для вас закрита — ніяка диявольська сила не допоможе вам. Проти вас виступила нація, вся країна — тому забирайтеся геть!..
Стар, ледве стримуючи лють, промовив гучним тоном наказу:
— Я вимагаю, щоб ви пропустили мене до лабораторії! Ви знаєте, чого мені треба. Я сподіваюся на вашу лояльність. Я не хочу проливати крові. Я хочу жити!..
— Ваше життя — це смерть мільйонів! — суворо відповів Гартман. — Ви не одержите елемента!..
— Геть Стара! — загриміли тисячі голосів.
Петер зрозумів усе. Робітники вже винесли йому вирок. Тоді над площею пролунали страшні, мов заклинання, слова диктатора:
— Гей ви, раби! Досить розмов! Це говорю вам я — ваш володар! Розступіться і стійте непорушно!..
Слова його були наповнені такою демонічною силою, що у багатьох робітників похололо серце. Але за мить іронічний, їдкий сміх сколихнув юрбу. Ніхто не зрушив з місця. Холодний піт виступив у Стара на чолі… Що сталося? Адже він відчуває, що сила ще є!
Сміх затих. І серед загальної тиші диктатор почув спокійний голос. Це говорив Берн.
— Одного разу, помилившись, я дав тобі нове життя. Я дав тобі в руки страшну диявольську зброю. Тепер я забираю цю зброю! Люди захищені від твого впливу. Тобі нема чого сподіватись…
Заскреготавши зубами, диктатор захлопнув люк броньовика. Машина заднім ходом поповзла до загону.
— Приготуватись! — понеслись над площею тривожні слова Гартмана.
Захлинаючись від ненависті і відчаю, диктатор кричав у мікрофон:
— Розігнати юрбу! Стріляйте їх безжалісно, мої вірні хлопці!..
Башти на танках і броньовиках прийшли в рух, і по рядах робітників полоснув смертоносний град…
— А-а-а! — пролунав стогін над багатотисячним натовпом. Робітники почали оточувати загін Стара. Під машини полетіли гранати. Кілька танків спалахнули яскравим полум’ям. Три броньовики рвонулися прямо до заводських воріт, розсипаючи навколо себе смерть з наїжачених кулеметами башт, але всі вони були знищені влучно кинутими гранатами. Пройняті чужою волею танкісти божевільно спрямовували машини в гущу робітничої маси, давили гусеницями людей, та все було даремно. Прорватися до заводів не вдалося!
Диктатор похмуро дивився на страшне побоїще. “Все! Кінець!.. Треба тікати! А куди ж?..”
Машина Стара повним ходом помчала до міста. Скоріше! Скоріше! В його грудях — пустота, голова крутиться! Кінчається елемент, кінчається і його життя!..
Раптом напереріз диктатору з вулиці вискочила відкрита машина. Вона зупинилась перед броньовиком. Петер Стар різко загальмував. У машині сидів Арнольд. Він рвучко вийшов з кабіни. Стар радісно скрикнув, висунувся до пояса з люка.
— Арнольд! — закричав він. — Де ти був?
Та раптом диктатор помітив, що погляд Арнольда — палаючий і ненависний — позбавлений звичної покори. Заклавши за спину руки, з розтріпаним волоссям, блідий як мрець, він стояв посеред вулиці і, ледве ворушачи помертвілими губами, з лютим болісним стогоном, говорив:
— Нарешті я один на один з тобою, “залізний дияволе”!
— Ти божевільний! — вжахнувся Стар. — Що ти мелеш?
— Так! Я був божевільним! Довго був! Тепер я звільнився від тебе. Ти примусив мене вбити матір — мою матір! Ти примушував мене вбивати ні в чому не повинних людей! Вмирай же тепер — підле породження пекла!..
Арнольд підняв над головою руки. Стар із жахом побачив дві гранати. Не тямлячи себе, він дав повний хід — прямо на Арнольда. Машина підім’яла тіло поліцай-президента, але в ту ж мить страшний вибух потряс повітря. Диктатор — оглушений і обпалений — полетів на тротуар. Згори на нього посипалися розбиті шибки. Десь пролунали відчайдушні крики.