Евеліна якусь хвилю не може згадати, де вона і що з нею. Дивиться нерозуміючими очима на Берна.
— Що з тобою, Евеліно? — запитує Берн.
— Мені снився страшний сон… Ніби Петер…
— Що там сон! На, прочитай газети!
Тремтячими руками Берн розгорнув свіжі аркуші і прочитав: “Президент країни доручив сформувати уряд новому прем’єр-міністру Петеру Стару! Стар залишив за собою пост військового міністра і головнокомандуючого армії імперії…” Йоган кинув газети на ліжко і стиснув руками голову.
— Треба було чекати цього! О, що я накоїв?..
Евеліна ще не отямилась від сну, і ось нове страшне повідомлення звалилося на неї, мов сніг на голову. Вона без слів розуміла, що трапилось там, у Бруклінгемі, після їх від’їзду.
Вона з страхом і надією подивилася на Йогана.
— Що ж ми будемо робити?..
— Нічого! — відповів Берн. — Будемо сподіватися, що він не встигне накоїти лиха: йому залишилося жити не більше двадцяти п’яти днів!.. Про всякий випадок продовжимо розпочату роботу. Треба й надалі стежити за подіями в місті.
Берн звернувся до Фріца.
— Що тобі вдалося розвідати?
— Я підкупив ротмістра з поліції. Дав дві тисячі. Вас і дружину Стара розшукують власті. На всіх кордонах виставлено посилені пости. Відомо також, що новий прем’єр оголосив закон про додатковий набір в армію. По місту ширяться тривожні чутки, що скоро буде війна…
— Кожного дня навідуйся до міста, — сказав Берн. — Уважно слідкуй за всім, що відбувається, особливо за подіями, які стосуються Стара.
— Гаразд! — відповів Фріц, виходячи з кімнати.
…І знову потягнулися тривожні дні, сповнені чекання і неясної надії. Берн посилено працював над виготовленням нової батареї для механічного серця. У вільний час вони з Евеліною слухали радіо. Відтоді, як Петер став прем’єр-міністром, настрій передач різко змінився. Без кінця лунали в ефірі загрозливі голоси генералів і маршалів імперії. Вони поширювали провокаційні чутки, запевняли народ, що країні загрожує експансія зі Сходу, а тому треба готуватися до страшної, нищівної війни, на захист імперії і нації.
Особливо гнітюче враження на Берна і Евеліну справило повідомлення про загибель десятків тисяч людей у долині Голубого Беркута. В офіційному комюніке говорилося, що все це сталося через злочинну байдужість головного інженера будівництва чи навіть було наслідком його зради. Інженера заарештовано.
В зв’язку з цими подіями робітники атомних, металургійних, авіаційних та ракетних заводів оголосили страйк, вимагаючи розслідування страшного злочину. Урядова преса замовчувала наслідки страйку, але Берн спіймав передачу з інших країн, в якій повідомлялося про криваві події в Бруклінгемі.
Нарешті в пресі з’явилося повідомлення про створення урядової комісії для розслідування трагедії в долині Голубого Беркута і про віддання до суду головного інженера будівництва, якого звинуватили в державній зраді.
Спливали останні дні місяця. Евеліна з острахом чекала, якого ще лиха накоїть Петер, куди заведе його сліпа жадоба влади.
Та ось Фріц привіз з міста газети. Евеліна, хвилюючись, прочитала:
“Прем’єр-міністр Петер Стар тяжко захворів. Він не виходить з своєї резиденції”.
Наступного дня з’явилось нове повідомлення:
“Петер Стар повернувся до виконання своїх обов’язків. Стан здоров’я прем’єра покращав. Він провів засідання кабінету міністрів. Відзначають, що прем’єр дуже постарів. Очевидно, на нього вплинула невідома хвороба…”
Через кілька днів газета повідомила:
“Петер Стар знову зліг. Поки що він не може виконувати своїх обов’язків…”
Евеліна не витримала. Вона кинулася до Йогана, показала йому газету.
— Ти бачиш! Надходять останні дні. Він помре!.. Треба щось робити! їдемо, милий Йогане!..
Берн заперечливо похитав головою:
— Ні, Еве, ні! Мені їхати зараз не можна!.. Ти розумієш — мене схоплять і…
На очах Евеліни заблищали сльози. Ламаючи руки, вона подивилася в обличчя Берна.
— Послухай, Йогане! Я не можу більше. Я люблю його! Треба врятувати Петера!.. Я поїду…
— А через тебе він дізнається, де я! — крикнув Берн. — І примусить нас зробити все, що йому забажається!
Йоган потер рукою лоб, замислився. Евеліна з надією чекала, що він скаже.
— Постривай, — озвався Берн. — Залишилося три дні!.. Так. Безумовно, його хвороба — це наслідок зменшення радіоактивності батареї. Ти маєш рацію, Еве. Я гадаю, що біорадіація його мозку зменшилася й, напевно, він не загіпнотизує тебе. їдь і спробуй поставити йому ультиматум. Якщо він хоче жити — хай відмовиться від своєї політики!
— Коли я поїду? — радісно стрепенулася Евеліна.
— Сьогодні!
— Йоган, милий! Ми врятуємо Петера!
Берн сумно посміхнувся.
— Я б хотів вірити в це! У всякому разі… ми спробуємо. Після розмови з ним скажеш: хай вишле за мною літак і дасть наказ поліції не переслідувати мене. Розумієш?
Евеліна вже одягла легкий сірий плащ, прибрала під блакитний берет пишне волосся. Потім щиро обняла Берна. Він обережно погладив її плечі, заглянув в обличчя.
— Бережи себе! Не нароби дурниць!..
— Спасибі тобі, Йогане.
— Щасливо. Я жду… Еве!
…Через півгодини автоекспрес мчав Евеліну по широкій автостраді до Бруклінгема.
Клятва Петера
На таємному засіданні корпорації “Золотий ангел” розгорілася суперечка. Присутні з острахом спостерігали, як Тод і Стар, нагороїжившись, немов дикі вепри, кидали в лице один одному страшні обвинувачення.
— Ви наробили дурниць, Стар! — жовчно скрипів Тод. — Ви допустили до того, що війська зруйнували будівлі на заводах корпорації. Ви так одурманили своїх ідіотів-солдатів, що вони з надмірною жорстокістю пролили забагато крові…
Стар — схудлий, з темним поглядом — стримано, але досить різко кинув у відповідь:
— А ви хіба не страшнішу кашу заварили в долині Голубого Беркута?! Чи не та трагедія спричинила страйк!.. Це, по-перше! А по-друге, коли вже на те пішло — чи нам лічити, скільки крові пролито в тому або іншому випадку?!
Шаукель не витримав, встав з крісла, сухо процідив:
— Панове, прошу вас, припиніть цю суперечку! Я все-таки стою на тій позиції, пане Стар, що вам пора вже братися за справжні діла. Наша держава мусить виходити на світову арену. Я вимагаю сьогодні ж приступити до обговорення конкретних дій!.. І тоді все, про що ви сперечаєтесь, відпаде саме собою.
Між корпоратистами почувся гомін задоволення. Стар важко сів у крісло, провів рукою по лобі. Чому так часто повторюються в нього приступи безсилля?.. Ось і зараз відчувається, ніби хтось витрусив з нього кістки. Організм зовсім ослаб, руки й ноги ніби з вати…
Тод щось говорить, та Петер не слухає його. Цвяхом сидить в голові страшна думка: “Якщо не зустрінуся з Берном через три дні — кінець… А Берн ніби у воду впав. Треба негайно їхати до Екельгафта”.
— Ви заснули, чи що? — лунає у нього над вухом голос Тода.
Стар підіймає голову, відсутнім поглядом дивиться на імперського міністра, мляво відповідає:
— Я знову погано почуваю себе, панове. Я поїду додому. Засідання проведемо завтра!..
Тод хотів сказати щось різке, його тонкі губи вже стиснулись в гнівній гримасі, але Шаукель сіпнув імперського міністра за рукав. Петер, ніби манекен, повільно пішов до дверей. На порозі зупинився.
— Отже, завтра, панове, — промовив мляво, — о десятій годині.
За дверима непорушно сидів Арнольд. При появі свого володаря він неквапом встав з свого місця. Розкішна форма гвардійського офіцера мішком висіла на його схудлому тілі.
— Що вам потрібно, мій володарю? — спитав він байдужим втомленим голосом. В погляді його темних очей ховались якісь насторожені, різкі вогники.
— Негайно до Екельгафта!
Арнольд підхопив Стара під руку, обережно повів по сходах до машини. Весь час хотів йому щось сказати, але слова завмирали на блідих вустах. Важкі роздуми покраяли чоло юнака.