Берн відкривав нову сторінку свого життя.
Частина третя
Перший крок
Стар натиснув кнопку на столі. До кімнати зайшов Арнольд.
— Слухаю, мій володарю!..
— Арнольд!.. — Обличчя Стара набуло привітного виразу. — Ти один відданий мені по-справжньому…
— Ваша воля, володарю, для мене — закон! — з чіткістю механізму відповів Арнольд. Але одразу ж опустив очі, ховаючи холодний вогник.
— І тому… — Стар на якусь мить замовк. — Тому я вирішив призначити тебе начальником моїх імперських гвардійців.
Арнольд чогось мерзлякувато знизав плечима і підняв голову.
— Ваша воля для мене закон, володарю, — вимовив він непевно. — Але така справа може бути мені не до снаги.
— Ти не хочеш служити мені? — здивувався Петер Стар, почувши в голосі свого ад’ютанта досі невідомі нотки.
— Ні, я боюся, що не зможу догодити вам, володарю.
— Твоя відданість і безжалісність у виконанні моїх наказів — найголовніше для інтересів імперії.
— Моя безжалісність? — ніби прокинувшись, перепитав Арнольд і, швидко опустивши голову, став механічно обмацувати свою портупею.
Петер Стар підійшов до свого ад’ютанта. Поклав йому на плече руку.
— Ти дивуєш мене, хлопче, — сказав з щирою приязню. — В тебе ніби вселився якийсь біс непевності й страху. Ти забув, з ким маєш справу.
— Слухаю вас, володарю, — виструнчився Арнольд.
— Отак краще, — повеселішав Стар. — Я доручаю тобі і твоїм людям стежити за діями Германа Тода і Шаукеля. У мене немає сумніву, що їхня політична поліція контролює кожний мій крок. В їхніх руках — я звичайна маріонетка. Але я хочу покласти цьому край. Я вирвуся з полону і перетворю їх самих в слухняних рабів. А тому… — Він помовчав, потім промовив загрозливо: — Паралізуй політичну поліцію, перетягай їхніх людей на свій бік. Контрдії — ось наша система.
Стар говорив усе гарячковіше, все нестримніше, думки виникали в його голові, немов короткі блискавки, примушували його збуджено крокувати по кабінету. Тепер він уже не помічав Арнольда і говорив кудись у простір, наче перед ним стояла втілена в живий образ його фанатична мрія.
— Для завоювання світу я мушу створити імперію, яка буде підкорятись тільки моїй диктатурі! Я не піду проти інтересів корпоратистів, — тобто проти їхньої фінансової могутності. Нехай ці ненажерливі тварини керують своїми заводами, нехай витискують з них все, що їм треба. Нехай беруть піт, а мені віддадуть кров. Я прагну політичної влади…
— Вони ніколи не погодяться на те, щоб віддати вам всю повноту політичної влади, — несміливо докинув Арнольд.
Слова ад’ютанта трохи охолодили Стара. Він спохмурнів і якимись злісними очима зиркнув на Арнольда
— Тоді ми їх примусимо це зробити, — промовив Стар з посмішкою на жовтому зморшкуватому обличчі. — Ми… ми знищимо політичну верхівку корпорації! — люто вигукнув Стар і стиснув перед собою кулак.
Він спинився посеред кімнати і втупився невідривним поглядом у підлогу.
— Арнольде, — озвався він по хвилі, — якої сили охоронні політичні загони?
— П’ятдесят або шістдесят тисяч чоловік, — одказав Арнольд.
— Скільки в особистій охороні Германа Тода?
— Біля п’яти тисяч.
Стар підняв голову і почав уважно роздивлятись стелю, ніби шукав там відповідь на якесь запитання. Його губи скривилися в гримасу сарказму.
— Ти знаєш, чому ця суха мумія, оцей всемогутній Герман розмістив охоронні полки в казармах Траумвальда? — запитав він чи то себе, чи то свого охоронця, і одразу ж, не даючи йому сказати й слова, промовив: — Він боїться, щоб вони не потрапили під мій вплив. Я кілька разів просив його дозволити мені відвідати Траумвальд і познайомитись із станом поліцейських загонів. Адже, крім усього, я військовий міністр, це мій прямий обов’язок. Але він твердо відмовив мені в цьому. Хитра лисиця.
Зненацька Арнольд підійшов до Стара і сказав:
— Я знаю, володарю мій, що Герман Тод тримає в горах додаткові гарнізони. Це переважно танкові частини.
Стар спалахнув.
— Підступні собаки! — Його очі горіли нелюдським блиском. — Вони бояться мене, як гієни, і водночас судорожно чіпляються за мене. Але ми перші завдамо удару. Я наказую тобі, Арнольде. Сьогодні ж, після офіційного призначення на пост начальника імперської гвардії ти почнеш збирати сили. Ударним кулаком будуть наші гвардійці. Кожного дня ми будемо збільшувати їхню чисельність. Це моя армія! Все. Можеш іти!..
Петер Стар залишився сам.
Рішення, яке він тільки-но прийняв, збентежило його і навіть трохи налякало. Він був переконаний в нездоланності свого гіпнотичного впливу, знав, що армія підтримає його. Але що буде, коли він позбудеться підтримки корпоратистів? Чи стане йому сил керувати величезною країною, чи знайде він опору в нових обранцях? Та зрештою, не можна забувати й про охоронні частини Германа Тода. Ними керує син Тода, молодий здібний генерал Альфред Тод. Він ще ні разу не бачився зі Старом, він досі лишився поза його впливом. Дізнавшись, що проти батька готується удар, він, не вагаючись, вдасться до рішучих дій. Мабуть, ці військові частини теж таять у собі небезпеку. Якщо в місто ввійдуть броньовані частини війська Альфреда Тода, його гіпнотичні імпульси виявляться безсилими. Треба діяти обережно. Обережно і рішуче. Інакше одного чудового дня “Золотий ангел”, встановивши своє безроздільне панування на континенті, знищить його…
Уже смеркало, а Петер самотньо крокував по кабінету, не впускаючи до себе нікого. Він напружено обмірковував ситуацію. Могутність Стара зростала, але становище його залишалося, як і раніше, ненадійним. Він був зв’язаний з корпоратистами залізними нитками. “Золотий ангел” тримав у своїх руках всі атомні заводи. “Залізне серце” могло зупинитися першого-ліпшого дня.
Три варіанти обдумував Стар. Перший — розшуки Берна. Другий — остаточне усунення від влади корпоратистів. Третє — війна проти Сходу.
Кожен з цих варіантів мав свої вади. Але кожен з них обіцяв і цілковиту перемогу.
Стар обмірковував, зважував, вагався. Адже йшлося про останній удар, який мав вирішити все. Прем’єр зупинився перед великим дзеркалом, глянув на своє відображення. Жахливо старіє його лице! Він уже давно зрозумів, що постійне напруження при передачі вольових імпульсів знищує його організм і набагато скорочує життя… А Берн ніби у воду впав.
Прем’єр відійшов од дзеркала, глянув у вікно, замислився. Ждати не можна!.. Він негайно розпочне війну проти Заходу, ситуація на континенті ускладниться, і через рік можна буде знайти привід для походу на Схід… Так! Він завдасть страшного блискавичного удару по комуністичній конфедерації, і тоді… тоді роботи їхніх учених потраплять до його рук… Треба буде тільки своєчасно після першого ж удару викинути в район інститутів, що працюють над проблемою довголіття, оперативні парашутні десанти!..
Лице прем’єр-міністра засвітилося надією. Він потер долоні, зняв трубку телефону.
— Алло! Пане Тод? Я б хотів бачити вас! Ви збирались до мене?.. Гаразд!
Стар запалив сигару, замислився. Треба прибрати до рук цю стару лисицю! Необхідно вжити ряд рішучих заходів, щоб застрахати Тода і головних членів “Золотого ангела”. Потім на місце Екельгафта поставити свою людину. А старого дурня вигнати геть. Він ні до чого не здатний та ще й скомпрометований. А може!.. Принадна думка блискавкою пронеслася в голові прем’єра…
— Добрий день, пане Стар! — почувся біля дверей скрипучий голос. До кабінету зайшов Тод. — Ви хочете говорити тільки зі мною? — запитав він, сідаючи в крісло.
— Так!.. Потім ці питання ми розглянемо на розширеному засіданні. Якщо будемо вважати за потрібне…
— Он як! — здивовано підняв брови Тод. — Гаразд, кажіть…