Вертлявий Ерік Фінс пискнув з свого глибокого крісла:
— Злий джинн вирвався на волю!.. Ми безсилі зробити щось проти нього.
— Згубивши Стара, ми поставимо під загрозу наші стратегічні плани на майбутнє, — озвався корпоратист з волячим підборіддям.
Герман Тод підняв руку, закликаючи до спокою. Всі погляди прикипіли до цієї руки. Ось вона опустилась і важко припечатала гладеньку поверхню ебонітового пульта. Корчуваті пальці посунулись до важільців і злегка пересунули один з них.
В ту ж мить кімнату наповнило рівномірне гудіння, спалахнув екран телевізора. Корпоратисти ближче присунулись до пульта управління. На екрані з’явилось обличчя, дуже схоже на обличчя Германа Тода: той же яструбиний ніс, високе чоло, широко поставлені очі. Чоловік був у генеральській формі. Він озвався першим:
— Здрастуй, батьку! Ти викликав мене?
Імперський міністр якусь мить дивився на свого сина, генерала Альфреда Тода, потім владно промовив:
— Генерале Тод, настав час діяти.
— Війська Траумвальду готові до дії. Куди вести танкові загони?
Герман Тод підняв руку.
— Зачекайте, генерале! — Імперський міністр навмисне звертався до свого сина на “ви”, щоб цим ще дужче підкреслити урочистість обстановки. — Виведіть три танкових дивізії до стратегічних комунікацій і чекайте мого наказу. За сигналом “Вампір-6” вводьте війська у місто і в усі головні пункти імперії. Найперше беріть під захист урядові установи і приватні вілли членів корпорації “Золотий ангел”. Все! Можете йти і діяти!
Але екран не згасав. Риски сухого рота на обличчі генерала Тода перекосились, очі звузились, затамувавши хитруваті іскорки.
— Я вам сказав: ви вільні! Можете йти і діяти! — повторив роздратовано Герман Тод і потягнувся сухою долонею до важільця, щоб виключити екран, але генерал попередив його.
— Пане імперський міністр, — заговорив він квапливо. — Звичайно, військові не повинні втручатися в політику, але в моїх дивізіях з’явилися ознаки нездорового комуністичного впливу. Тому…
— …тому ви тюхтій і нездара! — гримнув на сина Герман Тод.
— Я прошу вислухати мене, пане імперський міністр, — незворушно продовжував генерал. — Я повторюю: хоч мої війська лишилися поза впливом “залізного диявола”, вони зазнали на собі впливу комуністичних ідей.
— Так що ти хочеш? Що ти хочеш? — Аж запінився від люті імперський міністр.
— Я хочу тільки короткого пояснення: проти кого будуть введені війська — проти цивільного населення чи проти самого…
— Проти самого! Задоволений? Закінчуй свою балаканину і готуйся до дій.
Екран згас. І враз кімната немов пірнула в холодну воду. Присутні не зважувались поворухнути головою, вимовити бодай одне слово. Страшний крок до двобою з диктатором був зроблений. Першим подав голос Ганс Шаукель:
— Германе, ти хочеш знищити Петера Стара?
— Я хочу знищити його всевладдя! — патетично вигукнув Тод. — Він буде призначений командуючим військами східного напрямку. Досить для нього й цього.
— Але ж прем’єр-міністр не погодиться! — Розвів руками Ганс Шаукель. Він ніяк не міг збагнути задуму Германа Тода. — Він примусить нас своїм триклятим гіпнозом.
Герман Тод широко розкинувся в кріслі.
— Не примусить! — Голос Германа Тода видавав погордливу зневагу. — Панове, всі ми переїжджаємо сьогодні в гори під захист танкових дивізій генерала Альфреда Тода.
Шаукель подався вперед, наче хтось міцною рукою щосили зігнув його товсте, опецькувате тіло. Його булькаті очі блищали від страху й захоплення.
— Ти хочеш послати йому ультиматум?
— Так, останній ультиматум корпорації. І я певен, що Петер Стар прийме наш ультиматум. У нас в руках страшна зброя — його життя.
Корпоратисти слухали Германа Тода, все більше проймаючись нестримним почуттям звільнення. Так, у руках корпорації знаходилось життя Петера Стара. І він не повинен про це забувати, нещасний вискочка, жалюгідний пігмей з залізним серцем! Хай він знає, що могутність фінансових і промислових магнатів країни над усе. Над усе! Вони керують країною, вони тримають у покорі населення імперії, вони творять високу політику. І головне: вони дали владу Петеру Стару, але можуть забрати її в нього разом з життям.
Засідання раптом було порушено різким дзвінком телефону. Дзвонили з комісаріату поліції.
Голос комісара був зляканий, з надривом:
— Пане імперський міністр! Робітники, студенти і службовці Бруклінгема вийшли на вулиці. Небачена маніфестація! Вони несуть гасла проти війни, вимагають усунення від влади Стара та нових виборів у парламент!
Присутні насторожилися — слова комісара гучно лящали в динаміку.
— Яких заходів ви вжили? — крикнув Тод.
— Я чекаю ваших наказів!
— Поліцай-президент знає про ці події?
— Його немає в кабінеті! Він кудись зник!..
— Цього ще не вистачало! — розлютовано пробурчав Тод. — Стар поставив хлопчиська на такий відповідальний пост! Ось наслідки!.. Послухайте, комісаре! Зв’яжіться з військовим міністерством. Виведіть на вулицю весь гарнізон! І не здумайте панькатися з ними. За годину — з усім покінчити!
— Пане імперський міністр, — відізвався комісар. — За останніми відомостями, маніфестує більше трьох мільйонів чоловік…
Корпоратисти охнули. Тод зблід. Судорожно стискуючи кулак, він закричав:
— Виконуйте наказ! Киньте всі наявні резерви військ!
— Слухаю! — почувся в’ялий голос.
— Становище ускладнилося, — сказав Тод. — Можливо, ми поспішили з нашим рішенням щодо Петера Стара. Я боюся, що без його допомоги нам не вдасться придушити заворушення в країні…
Широко розчинилися двері, і до салону, немов буря, влетів Петер Стар.
— Я допоможу вам! — прогримів він розлюченим голосом.
Корпоратисти посхоплювались із своїх крісел. Поява Петера Стара була несподіваною.
Диктатор стояв посеред кімнати, широко розставивши нога у своїх високих кавалерійських чоботях, в галіфе, при всіх орденах, і палючими очима оглядав членів корпорації. Його м’ясисті губи цідили презирливі слова:
— Ви зібралися тут для того, щоб знищити Петера Стара, свого володаря і прем’єр-міністра!
— Пане Стар, — зробив до нього крок Ганс Шаукель, витягнувши вперед руки, ніби благаючи його про помилування.
— Назад, нікчемний блазню! — гримів Стар. — Ви думали сховатись від мене? Я чув усе до останнього слова. Чув по радіотелефону і приїхав сюди, щоб полегшити вам той тягар, який ви взяли на свої немічні плечі. — Він повернувся до Тода. — Що, пане імперський міністр Герман Тод, ви сподівалися танковими загонами Траумвальду здійснити державний заколот?
— Пане Стар! — з відчаєм і гнівом у голосі вигукнув Тод. Але Стар перебив його:
— Мовчіть! Всі ви зрадники і заслуговуєте найстрахітливішої кари. Я б повісив вас усіх власноручно, отут на стінах. На гаки! За підборіддя! Щоб правнукам вашим було пам’ятно, як карали в наш час за підлу зраду. Що? Зблідли? Позбулися голосу? Не бійтеся! Я не буду вас чіпати, бо ми робимо спільну справу. В нас один ворог. Він там, на вулиці, на площах.
Корпоратисти, геть спантеличені, дивилися на божевільне лице Стара. Вони не знали, що думати, що відповісти йому. Тоді підвівся з свого місця Тод.
— Ви занадто захопилися, Стар! Ми попереджали вас, що ви загинете, коли виступите проти нас!
— Цього не буде! — гордовито відповів диктатор. — Гляньте на вулицю! Чи впораєтесь ви без мене? Тільки я врятую вас, вас і імперію.
Спалахнув екран контрольного телевізора, і на ньому з’явилося лице комісара. Брови його були нахмурені, лице суворе.
— Повідомляю, що армія перейшла на бік маніфестантів. Вона відмовилася розганяти народ!.. Дивіться самі! Включено контрольні об’єктиви на центральній площі…
На сусідньому екрані проступили обриси площі, заповненої багатотисячним натовпом. Над головами людей майоріли національні прапори. Гриміло могутнє скандування: